logo

Mason Lemberg, Twitter, 07.03.2020

 

Прийнято вважати, що в США є дві політичні партії, які змагаються між собою і відповідно ділять між собою політичний вплив і владу.

Але це не так. В США є багато політичних партій, зокрема є плюс-мінус популярні Лібертаріанська партія та Партія Зелених, яких підтримують понад 1% громадян. Орім цих партій є багато маргінальних партій. Таких, яких в інших країнах і не знайдеш. Наприклад, Legal Marijuana Now Party

 

У президентських виборах в США можуть брати участь представники всіх партій.


Також можуть брати участь незалежні кандидати. В нас вони називаються самовисуванцями.

 

На виборах 2016 року один із самовисуванців, Іван Макмаллін, мав непогані шанси виграти вибори в штаті Юта. Але вибори в тому штаті все ж виграв Дональд Трамп.


Коли востаннє самовисуванець вигравав президентські вибори? Ніколи. Але в далекому 1968 році самовисуванець виграв вибори аж у 5 штатах.

 

Наступні вибори в США відбудуться 3 листопада 2020 року.


ВЕЛИКІ ВИБОРИ 2020 РОКУ

 

І на них обиратимуть не лише президента США, але й третину Сенату (33 мандати + цього року 2 спецмандати = 35 мандатів) і цілу Палату представників (435 мандатів + 6 делегатів).

 

Конгресменів (членів Палати предсьтавників) обирають на 2 роки.


Сенаторів обирають на 6 років, але кожних 2 роки третина Сенату змінюється.


Сенаторів обирають по двоє від кожного з 50 штатів, незалежно від кількості населення в штатах

 

А от конгресменів - по округах, які розділено пропорційно до кількості виборців.

 

А що термін повноважень сенатора сягає 6 років, то переобирають сенаторів таким чином, щоби сенатори від одного штату не переобиралися на одних і тих же виборах.


Тобто, в тих штатах, де будуть перевибори до Сенату, будуть обирати лише одного сенатора з двох, і буде ще 17 штатів, де цього року виборів до Сенату не буде.

 

ВІК КАНДИДАТІВ

  

Конгресменом може стати будь-який громадянин США, який має 25 років і останні 7 років жив на території штату, від якого він балотується.


Сенатором — який має 30 років та 9 років жив в США і на момент виборів проживав в штаті, від якого балотується.


Президентом — який має 35 років і народився в США.

 

З останнім пунктом вимог до президента пов'язана ціла історія відносин Трамп-Обама, в якій перший звинувачував другого, що той не народився в США. Хоча Обама народився на Гаваях. 

 

На відміну від президента, якого можна обирати всього на 2 терміни по 4 роки, сенатори і конгресмени можуть обиратися незліченну кількість термінів (напевно тому, що в них досі не було партії «Голос» з ідіотськими ініціативами про обрання на 2 терміни).

 

Одним з наймолодших сенаторів в історії США бстав Джо Байден, якого обрали сенатором у віці 29 років (віковий ценз -30 років), але присягу приймав в 30 років. 

 

АМЕРИКАНСЬКІ ТУШКИ

  

Те, що в нас прийнято вважати "тушками" (цілком заслужено), в США в принципі є нормою. Я маю на увазі переходи між партіями. Гілларі Клінтон, наприклад, в юності була республіканкою.


Ще цікаво, що від 2001 до 2009 року Трамп був зареєстрованим як виборець демократів. 

 

Крім того, на цих виборах, суперником Трампа на республіканських праймеріз є "минуловиборний" кандидат у віце-президенти США від Лібертаріанської партії пан Вельд, який до того був республіканцем, потім лібертаріанцем, а тепер знову республіканцем. 

 

ЩО НЕ ТАК З ВИБОРАМИ ПРЕЗИДЕНТА США

 

Тепер щодо самих президентських виборів, їхніх засад.

 

Як відомо, засади президентських виборів в США є іншими ніж у більшості країн, де президентом стає той, хто отримує просто найбільшу кількість голосів. В США не так. 

 

Як мінімум двічі: у 2000 році демократ Ел Ґор програв вибори республіканцю Джорджу Бушу, отримавши більшу кількість голосів виборців; а у 2016 році Гілларі Клінтон так само програла вибори Трампові.

 

В США, на президентських виборах голоси виборців трансформуються в голоси виборників, представників виборців.

 

Таких виборників по всій країні є 538 і розподілено їх між штатами пропорційно до кількості виборців. 

 

Тобто, кількість виборників від штату може змінюватися залежно від того, як змінюється населення штату.


Наприклад, від Флориди в 2000 році було 25 представників (виборників), а в 2020 - 29. В штаті Місісіпі було 7 виборників у 2000, а стало 6 осіб у 2020 році.

 

Президентом США стає той, хто набирає більше половини голосів виборників, тобто >538/2 = 270 і більше голосів виборників


При цьому ВСІ голоси виборників від штату переходять тому кандидату, який виграв вибори в штаті.

 

Тобто, якщо один кандидат програв іншому навіть один голос, то той другий забирає всі голоси виборників від штату.


Так Ґор та Клінтон і програли свої вибори, попри те, що отримали загальну більшість голосів простих виборців. 

 

Тобто, в одних штатах вони отримали колосальну перевагу, а в інших програли зовсім трохи.


У випадку Гілларі Клінтон її поразку забезпечили 140,000 виборців в кількох штатах, при тому що її загальна перевага над Трампом сягала майже 3,000,000 голосів.

 

З цього випливає основний і трохи дивний для нас принцип ведення передвиборної кампанії кандидатів в президенти.

 

В деяких штатах, де демократ чи республіканець мають очевидну перевагу, вести передвиборну кампанію немає сенсу.

 

ЩО ТАКЕ ШТАТИ-СВІНГЕРИ

 

Є сенс вести передвиборну кампанію лише в тих штатах, виборці яких вагаються, де можна переманити виборців на свій бік і отримати всіх представників (виборників) від штату.


Такі штати називаються swing states. В них і відбуваються найбільші передвиборні баталії кандидатів. 

 

Перелік swing states є в принципі визначеним, але може змінюватися, залежно від того як міняються елеторальні симпатії.


Деякі експерти кажуть, що зараз в США триває "демократизація" електорату як загальна тенденція.


Попри те, Трамп на минулих виборах виграв в демократичному Мічіґані.

 

На найближчих виборах, якщо судити по соціології станом на сьогодні, таким свінг-штатом може стати традиційно республіканська Арізона, де Трамп програє Байдену 1% (станом на сьогодні).

 

Звісно, це лише соціологія, і лише на сьогодні.


Але це гірка пігулка проти шапкозакидання тим, зокрема представникам української влади, які ставлять лише на Трампа, збираючись у ДБР і Печерському суді вирішувати справу Байдена.

 

Щоб не бути голослівним — https://www.publicpolicypolling.com/wp-content/uploads/2020/03/ArizonaResults.pdf

 

UA Arizona

 

НАЇВНА УЯВА УКРАЇНЦІВ ПРО ВИБОРИ В США

 

Загалом, усталена уява українців про вибори в США та про дії фаворитів до і після виборів є відверто смішною.


В той час коли українці мріють, що наступний президент, отримавши більше влади мочитиме московитів, запиту від американців на зовнішню політику взагалі немає.

 

Американців цікавлять медична реформа, міграція, зміни клімату, робочі місця. І їх майже не цікавить зовнішня політика.

 

ДЖО БАЙДЕН -- НАДІЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Однак, якщо демократичну номінацію виграє Джо Байден, то Україна точно стане епіцентром американських розборок і битв компроматів.

 

І я вболіваю за такий варіант, коли у фіналі зійдуться Байден і Трамп, і Україна стане епіцентом американських розборок, хоча дехто каже, що це зашкодить нашому іміджу.

 

Агов! Ви взагалі Зеленського бачили? А Яременка? А Портнова, Коломойського, Медведчука? Ви думаєте хтось після цього всього може ще зашкодити нашому іміджу?

 

А вболіваю я за фінал Байден – Трамп, бо обговорення України і скандалів, які з неї виходять, неминуче приведе до публічних обіцянок і зобов'язань кандидатів щодо України.


Наприклад, подібні розборки привели до того, що Трамп врешті розблокував перед тим заблоковану ним військову допомогу.

 

Тому, я сподіваюся, що крім смороду та гнилі, яка йтиме звідси і потраплятиме в новини американців, і прості американці, і їхні політики не забудуть про таку країну як Україна, і це виллється в додаткові обіцянки допомоги.

 

БЕРНІ САНДЕРС – МОГИЛА ДЛЯ УКРАЇНИ

 

Але якщо кандидатом від демократів стане Берні Сандерс, то можна забути про Україну.

А якщо Сандерс взагалі стане президентом, то можна взагалі про все забути, бо він буде зайнятим реалізацією своєї утопії "безплатна медичне страхування кожному".
Він навіть не голосував за санкції проти Московії. 

 

Отже, Байдену чи Сандерсу, перед тим як стати кандидатами в президенти США, потрібно виграти праймеріз.


Тож зараз — про принципи праймеріз, а наприкінці — про ті речі, які я спостерігав впродовж кампанії.

 

В будь-якому випадку, ці вибори стануть виборами між кандидатами 70+

 

Трампу 74 роки, Байдену - 78, Сандерсу - 79 років.


Найсмішніше те, шо виборці Сандерса - це в основному інфантили 18+ (в цій категорії він є абсолютним лідером), які вважають 79-річного комуніста дуже прогресивним.

 

ЩО Ж ТАКЕ ПРАЙМЕРІЗ

 

Про праймеріз (деякі нюанси цієї історії як так і не зрозумів, тому якщо хтось знає детальніше, то ласкаво прошу підказати).


Кожна велика партія, делегуючи кандидата проводить праймеріз.


Принципи проведення праймеріз затверджуються партійною конвенцією і є різними для різних пар.

 

Наприклад, я не розумію принципи затвердження кандидатів для участі в праймеріз.

 

Тобто, чого участь у праймеріз Демократичної партії бере незалежний сенатор (самовисуванець, не партійний). Йдеться про Сандерса.


Так само цього року в праймеріз демократів бере участь республіканець. 

 

Як я вже казав, в кожної партії свої правила проведення праймеріз. Принципи проведення праймеріз в республіканців і демократів є подібними, та все ж вони відрізняються.


Детально в принципи праймеріз республіканців я не заглиблювася, бо їх цього року фактично не було (цей факт не є закидом в сторону республіканців чи Трампа).


З того, що я проаналізував, проти чинного президента, який відбув перший термін і йде на другий, в цих проміжних праймеріз партії, як правило, просто виставляють якихось лохів для проведення формальних праймеріз. Така традиція.

 

КОНКРЕТНО ПРО ПРАЙМЕРІЗ ДЕМОКРАТІВ

 

Тепер щодо праймеріз демократів, які цього року були яскравими.

 

Там, подібно до загальних виборів США, за кандидата голосують не виборці напряму, а делегати від кожного штату.


Причому делегатів розподілено на дві категорії:

- звичайні делегати - 3979
- суперделегати - 771
- РАЗОМ – 4750

 

Кількість делегатів від кожного штату визначається на основі результатів минулих виборів за демократів та явки на минулих виборах.

 

Також штатам дають додаткових делегатів, якщо вони групуються і проводять праймеріз в один день, що збільшує видовищність і важливість події.

 

Але в цілому, як правило, кількість делегатів визначається пропорційно до голосів за демократів в цьому штаті відносно до загальної кількості голосів за демократів і помножену на загальну кількість делегатів.

 

Звичайні делегати демократичних праймеріз від кожного штату, подібно до виборників на загальних виборах, мають зобов'язання голосувати за того кандидата, від якого їх делеговано.


А от суперделегати делегуються партією і вони можуть голосувати за будь-якого кандидата на фінальному форумі.

 

Делегати від тих кандидатів, які вибули, можуть голосувати як хочуть, або взагалі не голосувати на фінальному форумі (підтвердження цього в офіційних джерелах я не знайшов, тому можете мене поправити).

 

СУПЕРДЕЛЕГАТИ І ФІНАЛЬНИЙ ФОРУМ ДЕМОКРАТІВ

  

Тобто, після праймеріз в усіх штатах і формування складу делегатів від кожного штату, збирається велика конференція і там делегати голосують за кандидата від Демократичної партії:


- прості делегати від кандидатів, які залишились - за свого кандидата, незалежно від їхніх вподобань; 


- прості делегати від кандидатів, які вибули - за будь-якого кандидата (або можуть не голосувати), або можуть голосувати за свого кандидата, хоч він і вибув;


- суперделегати (партійні функціонери) - можуть голосувати за будь-яких кандидатів, або не голосувати взагалі.

 

Але тут є дуже важливий нюанс, який впливав на поточну кампанію:

 

У 2018 році Демократична партія, після звинувачень в упередженості до Клінтон, змінила правила Демократичної Конвенції.


Раніше суперделегати голосували в першому турі загальних зборів.  Після 2018 року суперделегати можуть голосувати лише у випадку, якщо в першому турі виборів (голосують лише прості делегати тих кандидатів, що залишилися) один з кандидатів не набере більшості голосів від простих делегатів (тобто, якщо жоден кандидат не набере 1991 голос простих делегатів).

 

Якщо ж учасник демократичних праймеріз отримує 1991 голос простих делегатів, то він автоматично стає кандидатом в президенти від Демократичної партії.


Якщо не отримує, то ситуацію вважають спірною, і проводиться другий тур виборів, де можуть голосувати і суперделегати, і представники кандидатів, які вибули.

 

ПРО КАМПАНІЮ ДЕМОКРАТІВ ДО СУПЕРВІВТОРКА

 

Тепер про те як та вся історія впливала на поточну кампанію.

 

У демократів було четверо учасників праймеріз, які в різні періоди часу вважалися фаворитами: Байден, Сандерс, Воррен, Блумберг. І ще двоє мали достатньо велику популярність. Все це розділяло голоси.

 

І перед супервівторком 03.03.2020 вважалося, що ніхто з учасників праймеріз не отримає більшости серед простих делегатів (1991 голос), а відтак точно буде другий тур голосування з суперделегатами (партійними функціонерами), в яких суперделегати природно стануть на сторону Байдена.

 

Тобто, ще нічого не було зрозуміло, але Сандерс і Трамп вже готували поле для маніпуляцій на тему: "Навіщо нам голоси мільйонів, якщо все вирішують Гілларі з Бараком, які поставлять свого кандидата".

 

Сандерс вже почав говорити, що навіть якщо кандидат не набере 1991 голос, але набере найбільшу кількість голосів делегатів, то номінованим має бути він.

 

Найсмішніше те, що 4 роки тому він говорив протилежне, бо тоді відставав від Гілларі Клінтон. 

 

Йому підтакував Трамп, який казав, що в божевільного Берні демократи знову зібралися відібрати перемогу.


Чому "знову"? Бо вся ця історія має витоки в 2016 році, коли були зламано пошту Демократичної партії і встановлено, що партійне керівництво підігравало Клінтон проти Сандерса.

 

Після цього, коли врешті пані Клінтон стала кандидатом від Демократичної партії, попри те що Сандерс її підтримав, частина фанатів Сандерса не прийшла на вибори, а частина проголосували за Трампа через те, що демократи “кинули” Берні.

 

Внаслідок цих подій, на сьогодні фанати Сандерса збожеволіли і тепер всюди бачать заговори партійного керівництва проти їхнього Берні.


Саме тому, завданням Байдена є чиста перемога, без голосування суперделегатів, щоби не розлютити цих йолопів.

 

Саме тому, я підозрюю, Обама відкрито й не підтримав Байдена.


Тобто, план верхівки партії полягає в тому, щоби на цих виборах не розсіювати голоси фанатів Сандерса, показавши, що Сандерс програв чесно. І що Обама не підтримував свого віце-президента проти Сандерса, тож нумо зараз разом вдаримо по Трампу.

 

Це було трохи про стратегію верхівки Демократичної партії (на мою думку), а зараз про те, що відбувалося до цього моменту, і про всю драму теперішньої ситуації, виходячи з тієї стратегії і причин, які я описав вище.


КОКУСИ І РІЗНІ ПРАЙМЕРІЗ У РІЗНИХ ШТАТАХ

 

Почну з принципів проведення самих праймеріз.

 

Фішка в тому, що праймеріз у США — це такий повний хаос, що навіть зараз різні ресурси подають зовсім різну інформацію про результати.


Наприклад, тут у штаті Алабама є непорозуміння в розподілі делегатів:

 

UA Alabama 1

 

US Alabama 2

 

Чому так? Бо в кожному штаті — свої окремі правила проведення праймеріз.


Самі праймерізи розподіляються на традиційні праймеріз, де люди голосують бюлетенями і кокуси, де все відбувається у формі певного театру дій.


І той, хто підраховує голоси, мусить знати правила дуже точно.

 

В будь-якому випадку, в праймеріз Демократичної партії можуть брати участь лише ті виборці, яких зареєстровано як демократів чи незалежних виборців.


В праймеріз республіканської партії – так само.


Тобто, не можуть брати участь виборці іншої партії. 

 

НАЧУВАЙСЯ КОРОВА ЗІ ШТАТУ АЙОВА )

 

Щоби ви розуміли складність процесу, то наприклад, кокуси у штаті Айова проводяться так:


- в якомусь приміщенні збираються зареєстровані виборці Демократичної партії та/чи назележні виборці;


- далі вони підходять до представника того чи іншого кандидата (зазивали);


- якщо біля представника кандидата зібралося >15% виборців, від тих що прийшли у приміщення (наприклад, прийшло 100 осіб, тож біля Байдена має бути 15);


- якщо так є, то Байден виходить до другого туру. А виборці, чиї кандидати не вийшли до другого туру,

 

-- або формують коаліції з тими що не вийшли (наприклад, в Байдена 14, а в когось 3; 


-- або йдуть додому,

 

-- або примикають до команд тих, хто вже вийшов до другого туру.


Тобто, у другому турі отримуються зовсім інші результати, а потім з них виводиться ще інше представництво делегатів.

 

МАСОВІ ПОМИЛКИ БАЙДЕНА 

 

Якщо вже говорити про Байдена і його організаційну стратегію на цих виборах, то тут в нього були масові помилки.


Перша й основна помилка Байдена в тому, що оті зазивали були не місцевими. А тому їм було важко знайти спільну мову з місцевими представниками інших кандидатів, щоби приєднати їх.

 

Тобто, майже завжди Байдену не вистачало декілька голосів до 15% і майже завжди його зазивали не змогли їх знайти.


І друга помилка — незнання математики. У випадку, якщо не змогли сформувати свою 15% команду, то треба було стимулювати прихильників йти додому, а не приєднуватися до інших.

 

Це так, до слова для тих прихильників самопридуманих теорій, в яких Байден/Сорос/Трамп/демократи/республіканці/десептикони керують Бердичівськими міськрадами.


Вони в елементарних своїх проблемах не можуть розібратися, як бачите.

 

Описані вище принципи проведення кокусів в штаті Айова є одними з найскладніших, бо крім того, що описано, вони також передбачають можливість голосування за кандидатів, яких немає. Наприклад, за мене можна проголосувати )

 

ПРАВИЛА ПРАЙМЕРІЗ В ІНШИХ ШТАТАХ  


В інших штатах, де проводять праймеріз, правила є простішими.

 

Проводиться один тур, голосують бюлетенями, хто набрав 15% - молодець.

 

Хто не набрав - той пролітає, а їхні делегати діляться між тими, хто набрав більше 15%.

 

Але якщо було б все так просто - то це була би не Америка )

 

Справа в тому, що делегати теж діляться на делегатів за квотою штату (приблизно 1/3 від делегатів штату), і на делегатів за квотами конгресменських виборчих округів (на кшталт наших мажоритарних округів - 2/3) 

 

Тобто, якщо ти не набрав 15% від голосів по штату, то ти делегатів за квотою штату не отримаєш.

 

Але при цьому, якщо ти в якомусь одному мажоритарному окрузі набрав 80% (а в інших пролетів зовсім), то своїх делегатів від того округу ти отримаєш.

Ось, наприклад Техас:

 

UA Texas

 

І ще один важливий нюанс, який робить суттєві перекоси.

 

Якщо ти перемагаєш в республіканському мажоритарному окрузі, то ти отримуєш менше делегатів ніж якщо б ти переміг в повністю демократичному окрузі з бонусними делегатами.


На мою дуику, це повна нісенітниця, яка і завадила і Елові Ґору, і Гілларі Клінтон. 

 

Врешті решт це приводить до такого:

 

 US f1

 

US f2

 

US f3

Я чого так довго описував ці нюанси праймеріз?

 

Бо такі перекоси приводять до помилок, які відобразяться на майбутніх президентських виборах, і це робить результат виборів непередбачуваними, а самі вибори — цікавішими. 

 

Чому? Читайте ще раз про так звані свінг-штати.

 

ЩЕ РАЗ ПРО «СВІНГЕРІВ»  


Тож згідно з принципами демократичних праймеріз, в тих штатах, де демократи перемагають апріорі, кандидати на праймеріз отримують більше делегатів, а в свінг-штатах - менше.

 

Тобто, може бути хтось, хто переможе в демократичній Каліфорнії (Сандерс), отримає купу делегатів, стане кандидатом в президенти, але буде ніяким кандидатом в свінг-штатах, там де обов’язково треба перемагати, де власне й вирішується доля виборів, де виборці хотіли би бачити кандидатом від демократів – іншу особу.

 

І такий випадок на цих виборах теж був.

 

Довгий час для пані Воррен прогнозували перемогу в демократичних праймеріз, хоча вона і поступалася Байденові в загальній підтримці, саме через такі викривлення.


Вона була дуже конкурентною в Каліфорнії та на північному-сході, але зовсім ніякою в свінг-штатах.

 

ПРО ПОВЕДІНКУ ГОЛОВНИХ КАНДИДАТІВ

 

Тепер про праймеріз демократів. Спочатку про стратегії основних гравців (особисто їх та їхні програми описувати я не буду).


СТРАТЕГІЯ ТРАМПА

  
Стратегія Трампа - прибрати Байдена і (можливо!) Блумберга. Всі інші для нього не є конкурентами.


Тому ситуація з великою кількістю учасників демократичних праймеріз була Трампові на руку, бо вони ділили електоральне поле і була велика ймовірність, що ніхто так і не набере 1991 голос.


Тоді змушені будуть підключитися суперделегати. І навіть якщо з допомогою суперделегатів оберуть кандидатом Байдена, то можна апелювати до виборців того, хто програв, змушуючи їх ненавидіти Байдена — і або не прийти на вибори, або навіть проголосувати за Трампа


На минулих виборах 2016 року так і сталось. 


Тому Трамп після перших праймеріз в Айові, де Джо Байден зайняв четверте місце просто сяяв від щастя, бо все йшло згідно з його планом.


Делегати розпорошувалися, Байден залишався за бортом.

 

Другі і треті праймеріз теж були дуже добрими новинами для Трампа, бо повторювали картину перших праймеріз.

 

СТРАТЕГІЯ БАЙДЕНА


В Байдена були 5 основних проблеми:

 

-його не сприймали і не сприймають молоді виборці;

 

-багато кандидатів дробили його перевагу, хоча він був попереду аж до лютого 2020;

 

-історія зі сином і фірмою «Бурісма»;

 

-було ще багато організаційних проблем, одну з яких я описував вище;


-гроші.

 

Почну з останньої, з грошей. В Байдена були великі проблеми з фінансуванням кампанії, особливо після невдалого старту. Ось можете самі порівняти. Це ще до старту кампанії, в січні 2020:

 

US Biden money1 

 

На фоні невдалого старту Байдена до перегонів приєдналися два мільярдери і вкинули $500 і $250 мільйонів на рекламу, навмисно направлену на аудиторію, яка належала Байденові.

 

US Biden money2

 

Тобто, в лютому, без грошей, з поганим стартом і $750 мільйонами, які вкинули конкуренти, щоби вибити електорат з-під ніг, з несприйняттям молоддю та великою кількістю конкурентів, які кроїли твій сегмент, Джо Байден справді був кривенькою качкою на межі вильоту.

 

Тепер про історію з «Бурісмою» і сином Байдена. Отут напевно найцікавіше. Особисто я припускаю, що вся ця історія з «Бурісмою», Зеленським, Трампом та імпічментом мала на меті не відставку Трампа (це реально було неможливо), а мала на меті зробити проблему Байдена … проблемою Трампа. 

 

Проблема несприйняття Байдена молодими виборцями.


Ця проблема залишилася. Він є абсолютно непопулярним серед білих молодих виборців, які симпатизують демократам. Але як показала історія з праймеріз - вони не ходять на вибори!

 

Цікавий момент в історії з молодими виборцями полягає в тому, що вони не лише не сприймають Байдена (бо він старий), і не лише вважають богом на рік старшого комуніста Сандерса, вони навіть не сприймають самого Обаму, вважаючи його … недостатньо ліберальним. Це повна «Ґрета» головного мозку…

 

СТРАТЕГІЯ ВОРРЕН

 

Елізабет Воррен - це теж майже крайня лівачка, близька до комуніста Сандерса. Але на відміну від нього, вона хоча би не чіпала засад державности і здорового глузду.

 

Довгий час саме Воррен вважали фаворитом з причин, про які я писав раніше — через неадекватний розподіл делегатів.

 

Після провальних для Воррен перших праймеріз та активного росту Сандерса її шанси знилились до 0, хоч вона отримала 13% голосів. Просто вона ніде не була лідером, і як наслідок отримувала мало делегатів.


А кілька днів тому, коли вона вийшла з перегонів, Трамп звинуватив її в тому, що через неї Сендерс сильно просів. 

 

СТРАТЕГІЯ БУМБЕРГА

  
Це такий перший і унікальний випадок на праймеріз.

 

Цей «унікум» побачив, що позиції Байдена перед праймеріз є хиткими, і вирішив зайти в кампанію, дроблячи підтримку саме … Байдена. Він відкрито хейтив Сандерса і Воррен, сподіваючись на те, що зможе перетягнути виборців Байдена.

 

Унікальність стратегії Блумберга полягала в тому, що на відміну від усіх інших кандидатів, він відкрито забив на перші чотири праймеріз, назвавши їх маргінальними, і вперше почав боротьбу в супервівторок, коли розігрувалися 1/3 всіх голосів демократичних делегатів (1344 делегати з 3979).

 

Блумберг відкрито заявляв, що зможе об’єднати довкола себе прихильників Байдена (який був без грошей, з купою претендентів на його електорат, з провалами в перших праймеріз), і це дасть йому змогу стати єдиним кандидатом від демократів, бо Байден після цього припинить кампанію.

 

Для реалізації цієї стратегії Блумберг грошей не жалів, як ви бачите вище на скріні.


Та його план реалізувався лише в … Американському Самоа (кілька островів у Тихому океані).


Хоча план був амбітним і оригінальним. Далі Блумберг підтримав Байдена, зокрема він обіцяє підтримати його фінансово.

 

Все це було про основних кандидатів. На що сподівалися інші — одному богу відомо…


Жодних реальних шансів здобути перемогу в них, на мою думку, не було.


Тим не менше, кожен з них далі брав участь в праймеріз, на щось сподіваючись і дроблячи підтримку, що було дуже погано для Байдена і дуже добре для Трампа.

 

ПЕРША ПЕРЕМОГА БАЙДЕНА — В ПІВДЕННІЙ КАРОЛІНІ

  

Все змінили, на мою думку, праймеріз у Південній Кароліні, де основною частиною демократичних виборців є афроамериканц, які найбільше підтримують Байдена.


Там Байден, після трьох невдач і без грошей, розбив Сандерса і після перемоги майже зрівнявся з ним в кількості делегатів. 

 

Праймеріз у Південній Кароліні були в суботу 29.02.2020, за три дні до супервівторка 03.03.2020. Байден вже входив не як лузер, а як переможець, який зміг відновитися після удару, і це напевне стало причиною того, що демократи об’єдналися довкола нього, а не Блумберга.

 

НЕЙМОВІРНИЙ СУПЕРВІВТОРОК 03.03.2020   

 

Супервівторок перекроїв все і для всіх.


Трамп і Сандерс, які до того були у виграшній ситуації, і були близькими до того, що їхній основний конкурент зійде з перегонів, змінили позиції на протилежні через те, що демократичне поле вичистилося від тих, хто програв і немає шансів що вони перейдуть на користь Сандерса. 

 

Мало того, Сандерс під час супервівторка вже відіграв свої основні штати-фортеці: виграв Каліфорнію, програв Техас, Масачусетс, Мінесотту де йому прогрозували перемогу і попри це відстає від Байдена на 70 делегатів, хоча нормальним результатом для Байдена було би протилежне відставання.

 

Далі в графіку праймеріз йдуть штати, де перевага Сандерса є мінімальною, або де перемагає Байден, або де він з тріском програє, наприклад, Флорида.


Тобто, йому нема за що зачепитися, немає підстав для гучних перемог.

 

Тим більше, що електоральний фланг Байдена тепер належить лише Байдену. 

 

Ось такі драматичні події відбулися в політиці США в останні дні.

 

Зрозуміло що це ще не кінець.

 

Трамп намагається врятувати Сандерса з допомогою FOX News.

 

Зараз Сенаь США починає реанімувати справу «Бурісми» і сина Байдена.


То ж не відомо чим все це закінчиться, але наразі все так. 

 

Ну і ще одне: минуло вже кілька днів, а кінцевих результатів виборів досі немає.


За моїми підрахунками лідирує Байден (670 делегатів), в Сандерса є 597 делегатів, а в Тулсі — аж 1. Але 47 делегатів ще не розподілено.


За голосами виборців — 36% проти 29% 

 

P.S. ЗВІДКИ ТАКІ ГРОШІ В БІДНОГО КОМУНІСТА ?

 

Тут ще є інформація про витрати кандидатів на проведення президентської кампанії.


Перші двоє – це мільярдери. Третій – комуніст (ага, а звідки такі гроші в комуніста, нікому не цікаво?)

US money all

 

 

Shaun Walker, Andrew Roth, The Guardian, 07.03.2020 

 

Телекомік, який став білою вороною серед українських керівників країни – про Путіна, владу та імпічмент Трампа. 

 

Яка різниця між тим, щоби грати роль президента на екрані та бути ним у реальному житті? Невелика, за словами Володимира Зеленського, людини, яка зробила і те, й інше.

 

"Це дуже схоже", - каже він, а його дрібну фігуру поглинає зелене шкіряне крісло у його розкішному президентському кабінеті. Потім він передумує: у реалії справжня робота президента триває цілих п’ять років і супроводжується набагато більшими проблемами, ніж те, що можна описати в одному сезоні телешоу. "Це правда, що є більше проблем. Вони катастрофічні. Вони з’являються, вибачте на слові, як прищі на 18-річному юнаку. Ви не знаєте, де вони вискочать, або коли."

 

42-річний президент розмовляє своєю рідною москвинською мовою, його виразне обличчя миттєво переходить від виразу веселого хлопчиська до виразу стомленого занепокоєння.

 

Нагальна проблема - коронавірус. Розлючені селяни, боячись, що їхня лікарня приймає евакуйованих осіб з Китаю, напали на автобуси, що їх перевозили. За день до того, як ми зустрілись, Зеленський відправив свою міністерку охорони здоров’я приєднатися до евакуйованих осіб у карантині, щоби довести, що вони не становлять небезпеки. "Це був її вибір, але я запропонував це", - каже він і посміхається, маючи на увазі, що він по-суті не залишив їй вибору.

 

Це саме таке раптове рішення, яке могло би прийняти його телевізійне альтер-его. В українському телесеріалі «Слуга народу» Зеленський грає роль пересічної людини, яка не має політичного досвіду, але яка попадає на посаду президента країни. У квітні минулого року, через кілька тижнів після виходу у світ фінальної серії третього сезону телесеріалу, він набрав 73% голосів на справжніх президентських виборах у країні. А вже у травні 2019 він розпочав роботу по-справжньому. В нашу епоху електоральних успіхів аутсайдерів Зеленський став чи не найнеймовірнішим з них всіх.

 

Управління країною з 42 мільйонів людей, яка в останні кілька років пережила революцію та загарбанння земель Владіміром Путіном, і яка веде війну в східних регіонах - завдання нелегке, особливо для політичного новачка. Але перший президентський рік Зеленського в реальному житті отримав таку одну сюжетну лінію, яку навіть сценаристи його телешоу напевно би відкинули як зовсім неправдоподібну, — а саме залучення іншого несподіваного президента аж за межами Атлантики. 

 

Після десятиліть нарікань американських політиків на Україну за її продажну політику, дуже іронічно, що саме американський президент намагався корумпувати свого українського колегу. Дональд Трамп хотів одного від Зеленського: розслідування українських ділових угод Гантера Байдена, сина Джо - його потенційного опонента на президентських перегонах 2020 року. Трамп через помічників дав зрозуміти, що він позбавить Україну $391,000,000 військової допомоги, а також не дасть шансу Зеленському на омріяний візит до Білого дому – поки він не виконає цієї вимоги.

 

Взаємодії Трампа з Зеленським стали основою його судового процесу імпічменту в січні, причому найгучніші докази були опубліковані самим Трампом — а саме меморандум про телефонний дзвінок від 25 липня між двома лідерами. У ньому Зеленський улещує Трампа, делікатно намагаючись не вступати з ним у злочинну змову: "Ви для нас великий вчитель", - каже він в одному з декількох уривків, де їх розмову важко читати без огиди. Водночас Трамп підкреслює, скільки США зроблять для України, якщо тільки Зеленський накаже почати розслідування щодо Гантера Байдена.

 

Українські політичні опоненти підловили його на цьому улесливо-підлабузницькому тоні і він навіть отримав прізвсько «Моніка Зеленські».

«Ви маєте цілковиту рацію. Не лише на 100%, а фактично на 1000%» — каже він, коли Трамп стверджує, що Анґела Меркель «нічого не робить» для України (а насправді Евросоюз є найбільшим фінансовим донором України). Та цей скандал набагато гучніше зрезонував у самих США; війська Московії досі перебувають на сході країни, тож більшість українців схвалюють ідею втримати підтримку США за будь-яку ціну.

 

Зеленський видавався неспокійним, коли Трамп випустив цю стенограму-меморандум телефонної розмови за кілька годин до того, як вони удвох провели незручну прес-конференцію минулого вересня в будівлі ООН. Сьогодні йому, здається, вже зручніше обговорювати все це, хоча він каже, що він втомився від цієї саги про імпічмент, яка домінує в кожній розмові про Україну. "Я думаю, що Україна пройшла через цю історію з честю та піднятою головою", — каже він.


Ze Trump

 

Та він досі не отримав обіцяного запрошення до Білого дому, і зрозуміло, що це його дратує. «Мені сказали, що воно готується. Мені важко це чути. Я – людина, яка завжди працює до дедлайнів. Наші дипломати обговорюють це з американськими дипломатами. Я б хотів, щоб у нас була плідна зустріч.”

 

 

Але приниження продовжувалися. Наприкінці січня, за два дні до того, як держсекретар Майк Помпео мав поїхати до Києва для демонстрації підтримки США, він дещо «підмочив» цю свою місію, накричавши на репортера: "По-вашому, американцям не байдужа Україна?" і попросивши її показати Україну на карті, ніби це було якесь невідоме князівство, а не найбільша країна Европи. Коли ж вони зустрілися, каже Зеленський, Помпео наполягав, що його неправильно процитували. Він каже, що є "вдячним США за те, що нас нас підтримують обидві політичні партії". Але як щодо президента?

 

Зеленський робить паузу та сміється. Він переводить подих перед довгою, заплутаною і у більшості беззмістовною відповіддю про приголомшливу підтримку США, яку він відчуває, від американського президента та його підлеглих. Він більше нічого і не може сказати. Відомо, що Трамп – особа мстива, та ще й може у листопаді 2020 виграти другий президентський термін. З іншого боку, якщо Зеленський душею та тілом стане на його підтримку, він виглядатиме дурнем у разі перемоги кандидата від демократів. Схоже, що найкраще, – не казати взагалі нічого.

 

“У деяких питаннях я справді не розумію, як допомогти журналістам. Коли йдеться про державні справи, я з радістю поговорю з вами, коли п’ять років мого президенства завершаться, і розкажу вам про багато чого, що зараз розповісти не можу. Це державні таємниці.»

 

Після 10 місяців на посаді Зеленський відчайдушно хоче перевести розмову на іншу тему, не про сагу з імпічментом. Він погодився на це рідкісне інтерв’ю, сподіваючись, що може «змінити контекст» і перевести фокус уваги на укладенні угоди з Путіном для завершення війни та на подальшій інтеграції в Европу. Він говорить із запалом, багато жестикулює, застосовуючи ті легкі чари, які допомогли йому отримати президенство. Його майбутній успіх залежить від того, чи зможе він їх задіяти на европейських лідерах, які є його головною надією на вихід з незавидної ситуації, коли він застряг між Путіном та Трампом.

 

Після перемоги на виборах Зеленський пообіцяв виборцям, що "залишиться людиною" і не стане типовим політиком. Він стверджує, що досі це йому вдається, але наше приміщення каже про інше. Його схожий на печеру кабінет оздоблено позолоченими ліпними стелями, люстрами та шторами з рюшами, які каскадно спускаються здовж високих вікон. Досі все дуже по-президентськи.

 

Але ще не закінчилися наші рукостискання, а Зеленський вже розповідає нам, як йому тут дискомфортно. "Я навіть не можу там сидіти, це жахливо", - каже він, вказуючи на дерев'яний стіл, заставлений малахітовими прикрасами та набором телефонів зі захистом від прослуховування. "Я думаю, що попередні «мешканці» почували себе в цьому приміщенні як вдома", - каже він; і що його оце приміщення змушує "жахливо некомфортно" почуватися.

 

Останні зміни вносив ще президент Віктор Янукович, чиї огидна корупція та зближення з Московією спричинили у 2014 Революцію-Майдан. Ми зустрілися зі Зеленським рівно шість років по тому, як Янукович втік звідси під час кривавих сутичок спецназу та протестувальників у центрі Києва, а після тої втечі почалася московитська анексія Криму та воєнне вторгнення на схід України.

 

Спершу Зеленський обіцяв, що перенесе президентський офіс, але тепер він вирішив, що ціна цього буде завеликою для платників податків: “І я не можу зробити ремонт, бо це історична споруда, тож це буде незаконно.” Але помітно, що він не зробив навіть найменших змін, наприклад, не поміняв меблі і не прибрав кітчеві бронзові фігурки. Може, йому просто треба мати щось, на що можна скаржитися. А може, капкан влади є справді спокусливим.

 

“Це правда, ти починаєш до цього звикати.” Він сміється.

***

Володимир Зеленський народився у 1978, у сім’ї українських євреїв у промисловому місті Кривий Ріг на південному сході радянської України, де все всіяне шахтами та домнами. Там було непросто вирости, довкола були банди молодиків, які билися за контроль за різними районами міста у 1990-х роках відразу після розвалу СРСР.

 

 

Зеленський знайшов свій шлях через комедію. Природжений артист, він зібрав групу друзів-однокласників та одногрупників з юридичного факультету і об’єднав їх у комедійну групу «Квартал 95», названу на честь району, де вони виросли. До середини 2000-х років група вже перебралася до Києва і регулярно з’являлася на українському телебаченні.

 

А нещодавно Зеленський влаштував декого з них на посади своїх ключових радників. “В мене є кілька людей, які зі мною працюють і які довго були моїми друзями… Вони не мають стосунку до бізнесу чи бюджету,” — каже він, наполягаючи на тому, що ці призначення відбулися через особисту довіру, а не через фінансове «кумівство».

 

Гумор Зеленського мав тенденцію зводитися до грубого фарсу: його глядачі надавали перевагу «Benny Hill» замість «Monty Python», сказав він. В одному скетчі він та його колега-актор «зіграли» на сцені геніталіями «Собачий Вальс» на фортепіано.

 

Але були і гостріші політичні скетчі, де глузували з українських корумпованих чиновників та олігархів. Він особисто знайомився з тими, кого висміював, коли працював на телебаченні та був продюсером, і це принесло йому гроші та зв’язки у елітних кругах. Але іноді у нього через це виникали проблеми, якщо скетч заходив надто далеко.

 

Одного разу група пожартувала над авторитаризмом великого сусіда України. У скетчі, що співпав у часі з президентськими «виборами» у Московії, Зеленський та його друзі зіграли ролі уповноважених з питань виборів на місцевій виборчій дільниці, чиновників-самогубців, які чомусь не змогли забезпечити Путіну перемогу на їхній дільниці.

 

«Слуга Народу», гостра комедія, вперше транслювалася у 2015 році. Зеленський зіграв роль вчителя Василя Голобородька, чию антикорупційну тираду у класі учні зняли на відео і виклали в Інтернет. Це згодом принесло Голобородьку президенство – бо той пост став мега-популярним. Уявіть «Yes Minister» у міксі з «House Of Cards», представлені у похмуро-цинічному світі пост-радянської політики.

 

Популярність шоу навіяла питання, до якого опитані особи поставилися прихильно: а що, якби Зеленський балотувався у реальному світі? В останні хвилини 2018 року, у своєму новорічному телешоу він заявив, що саме це він і зробить.

 

Він провів сміховинну, постмодерністську кампанію, основою якої став загальнонаціональний комедійний тур з нарізкою відео з його «екранним президенством». Загалом, він просто хотів, щоби глядачі сміялися. Один скетч про українців на відпочинку висміював туриста, який провів відпустку, дивлячись фільми у автобусі. “Але де ти зупинився?” — питають його. “Десь на «Термінатор-2»,” — звучить у відповідь.

 

Зеленський був проти діючого президента Петра Порошенка, магната шоколадної індустрії, мільярдера, який переміг у президентських перегонах через кілька місяців після Революції-Майдану. Порошенко провів певні реформи, але він не виконав своєї ключової обіцянки покласти край корупції.

 

Відстаючи у опитуваннях, він був дуже збентеженим заколотницькою кампанією Зеленського і спробував зобразити свого опонента як людину, яка замирюватиметься з Путіном. Водночас Зеленський весь час уникав відкритих дебатів, проводячи популістську кампанію – люди проти старих еліт – але без звичної популістської тактики сіяння гніву та розбрату (стійке враження, що журналісти взагалі не в курсі, що НАСПРАВДІ робилося з боку Зеленського, що й зрозуміло з огляду їхнього місця роботи — прим. перекладачів). Натомість він виголосив розмиту промову про єдність, боротьбу проти корупції та про завершення війни, без вдавання у деталі.

 

Коли він нарешті погодився на дебати, то Зеленський поставив Порошенку вимогу – погодитися на низку безглуздих умов: дебати мали пройти на футбольному полі київського стадіону «Олімпійський» місткістю 70,000 місць, і Порошенко мав перед тим пройти тест-контроль на вживання наркотиків та алкоголю, щоб довести свою тверезість.

 

Це була ніби несерйозна пропозиція, але Порошенко, не маючи що втрачати, погодився та сміливо пройшов тест на алкоголь і наркотики за день до дебатів. Дебати були гучними, баламутними і в основному беззмістовними – саме такими, як хотів Зеленський.На стадіоні обидва кандидати зійшлися в клінч, вигукуючи у мікрофони; але на телебаченні, що було найважливіше, здалось, що Зеленський явно переміг.

 

Вибори теж були легкою перемогою. Він переміг майже у кожному регіоні – щось нове для країни, яку довго було розділено регіональними та мовними особливостями. Через кілька хвилин після оголошення його гучної перемоги Зеленський вийшов на сцену свого штабу під музику зі заставки «Слуги Народу». Який вигляд матиме призиденство Зеленського, достеменно не знав ніхто, зокрема і його виборці. Але після циклу з двох десятиліть революцій та розчарувань він переміг не всупереч браку досвіду, а завдяки йому. Невдовзі він оголосив парламентські вибори, заявивши також, що його новостворена партія (ну звичайно ж, названа «Слуга Народу») висуватиме різних кандидатів, з яких у більшості немає політичного досвіду. Партія здобула понад половину місць у парламенті, надавши Зеленському величезну владу.

 

Тепер, коли він має владу, чи жалкує він, що так безжально висміював політиків у свому телешоу? Зеленський посміхається. “Я розумію, що без досвідчених людей неможливо керувати країною. Але ці люди – на середньому рівні. Вони – бюрократи, які знають, де поквапитися, що робити, кому приносити папери.”

 

Щоби впоратися з цими бюрократами, Зеленський залучив старих друзів. Андрій Єрмак, якому він довірив переговори зі США минулого літа, а недавно призначив головою Офісу президента, є колишнім адвокатом у галузі захисту авторьких прав. Сергій Шефір, ще один помічник президента, є співзасновником продюсерської студії Зеленського. Друг дитинства, Іван Баканов, став очільником Служби Безпеки України. Хоча внутрішнє коло Зеленського наче не шукає шляхів особистого збагачення, є законні побоювання щодо того, чи є його друзі достатньо кваліфікованими людьми для управління країною.

 

Окрім цих старих друзів, Зеленський підібрав Кабінет міністрів, у складі якого, в основному, були реформатори з досить непоганою репутацією, і загальне враження у міжнародної спільноти було, що його команда, попри все, добре справлялася.

 

Однак цього тижня, через кілька днів після нашого інтерв’ю, він звільнив майже всіх міністрів, зокрема 35-річного прем’єр-міністра (а також досі зачинену в карантині міністерку охорони здоров’я). Генерального прокурора, якого вважали реформатором, теж було звільнено голосуванням у парламенті. Цей вчинок, про який Зеленський ані словом не обмовився під час інтерв’ю, трактують як удар по справжніх реформаторських зусиллях.

 

Зеленський заявив нам, що через те, що він і його оточення є непідкупними, стало складніше для інших брати хабарі.  

 

“Президент не може сам змінити країну. Але що він може зробити? Він може подати приклад.”

 

Поки Зеленський, схоже, насолоджуєтьсяпосадою, він визнає, що політична увага є небажаною для його сім’ї. “Це складно,” — каже він. “Їм не подобається моя робота.” Похід у ресторан слід узгоджувати з охороною; гарно відпочити – це виглядає як байдужість до того, що його країна є у стані війни.

 

Його дружина, Олена, колишній сценарист «Кварталу-95», як і сам Зеленський, виросла у Кривому Розі. Він каже, що якщо він звик бути на публіці, то вона надає перевагу перебуванню подалі від софітів. Його 16-річна донька найбільше дратується його новою роботою, сердито реагує на охорону, що всюди за нею слідує. Її батько каже, що охоронці намагаються ховатися, але вона завжди їх помічає. “Вона у тому віці, коли людина є найвільнішою”, — каже він. “Для неї як для людини це неприємно”.

 

Зате його семирічний син це обожнює і гордо заявляє всім, хто погодиться слухати, що його батько – президент. “Одного дня я повернувся додому і сказав, ‘Чому мене ніхто не вітає?’ І тут я почув власний голос з телевізора. То була моя промова. І мій син каже, ‘Не заважай нам, ми дивимося президента!’”

 

***

Перш ніж Трамп «переписав сценарій», головним лиходієм, що протистояв «герою» Зеленському, мав бути Путін, який у 2014 анексував Крим та дав гроші, людей і зброю для розпалювання війни, що вже забрала життя 14,000 людей, багато з яких – цивільні особи. Масштабні бойові дії припинилися у 2015 році, але постійні обстріли та смерті на передовій стали відтоді звичними. 

 

Зеленський сказав виборцям, що миру можна досягти лише за умови, що Київ почне прямі переговори з Кремлем. Це було радикальним відходом від лінії поведінки Порошенка і здобуло популярність у державі, втомленій від війни – хоча з боку меншості у бік Зеленського гучно пролунали звинувачення у капітуляції перед Московією вже за саму пропозицію таких переговорів. Але він каже, що цінує порятунок життів більше за територіальні здобутки. “Для кого це все робиться? Для людей. Який сенс у поверненні нашої території, якщо помре мільйон людей?”

 

Путін та Зеленський вперше зустрілися у грудні на саміті у Парижі у присутності Емманюеля Макрона та Анґели Меркель. Вони в основному говорили про технічні деталі довго іґнорованого мирного договору, але “було кілька емоційних фрагментів”, як пригадує Зеленський: коли Путін поскаржився на радикальних українських націоналістів, він у відповідь заявив, що у Московії теж є радикали. Чи зміг він «достукатися» до Путіна? “Думаю, він мене почув. Я це відчував. Сподіваюся, то не помилкове відчуття.”У перемовин були скромні результати: обміни полоненими, домовленість розвести війська, припинення вогню, яке так і не настало – одного солдата вбито, декількох поранено у смертельному загостренні за останні тижні (це на час інтерв’ю, зараз втрати значно зросли – прим. перекладачів).

 

Не схоже, що Путін погодиться на будь-яку мирну угоду, бодай трохи прийнятну для української громадської думки, але Зеленський каже, що хоче рухатися швидко.“Час минає”, — каже він, вказуючи на свій годинник і оголошуючи про часові рамки – один рік, за який треба вирішити цей конфлікт, щоби він зміг зосередитися на інших внутрішніх справах у країні. “Наша влада може цілий рік займатися такою угодою. Згодом її треба імплементувати. Довше — заборонено. Якщо це триватиме довше, нам треба змінити формат та обрати іншу стратегію”, — каже він.

 

Це драматично новий дедлайн, але його терміновість послаблено відсутністю деталей (у такі моменти Зеленський звучить як Трамп.) Він відмовляється розповісти, який у нього запасний план, а коли його прес-секретарка поспішає уточнити, що цей річний дедлайн починається від минулого саміту у грудні, а не від початку його президенства у травні, він сміється та відповідає,: “Я вже й не знаю.” Додумуючи на ходу, як він, схоже, часто робить, він розуміє, що це додасть ще кілька місяців часу, і каже: так, відлік починається від саміту.

 

Радники Зеленського подали цю своєрідну імпровізацію як частину його харизми. Вони кажуть, що під час зустрічей з іноземними сановниками він «відчуває» присутніх і, якщо відчує, що може досягти успіху емоційнішим тоном, просто відкидає офіційні брифінг-нотатки. Можливо це могло би подіяти на Меркель, яка, кажуть, дивилася фрагменти «Слуги Народу» перед зустріччю зі Зеленським.

 

Дуже важливо переконати Меркель та інших лідерів у бажанні України інтегруватися з Европою, каже Зеленський. “Нам треба дати людям впевненість, що Евросоюз чекає на Україну”, — каже він. Якщо це займе 20 років, його електорат втратить надію. “Люди дійсно не вірять словам. Точніше, люди вірять словам лише певний час. Тоді вони починають шукати дій”. Він вважає, що Меркель це розуміє; він теж стверджує, що побудував теплі особисті стосунки з Макроном, хоча він з осторогою дивиться на нещодавні заяви французького президента про потребу тепліших стосунків з Москвою.

 

Дивитися на процес Брекзиту з Києва було дивно, каже він – бачити, як країна квапиться покинути Евросоюз, коли Україна так прагне туди потрапити. “Це як група людей, що разом чудово проводять вечір за столом. Якщо хтось не хоче сидіти за цим столом, він точно зіпсує вечірку”, — каже він, задоволений власною метафорою. “А ще є люди, які стоять за дверима, дзвонять у двері, стукають, а їм через «вічко» у дверях кажуть: ‘Так, ми будемо вам раді, але прийдіть наступного разу!’ І вони далі стукають з вулиці, коли вечірка вже закінчилася”.

 

Він насолоджується цими барвистими порівняннями, які іноді приводять його до неправильних висновків. Він порівнює своє президенство з перебуванням у човні: “Всюди є діри, і ти руками й ногами намагаєшся їх позатикати. Ось так ми живемо. Ми затикаємо діри”. Коли він чує, що це звучить як опис корабля, який йде на дно, Зеленський виглядає стривоженим і додає: «Але ми не тонемо».

 

Коли він прийшов до влади, західні дипломати боялися, що Зеленський може бути маріонеткою Ігоря Коломойського, мутного мільярдера, чий телеканал власне транслював його шоу. Коломойський є одним з низки олігархів, які карколомно нажилися на переході від комуністичного режиму, тоді коли більшість українців залишилися бідними. Останніми роками вони перефарбувалися у щедрих філантропів, та водночас втримали надмірний вплив на політику країни, тож вони набагато більше заслуговують на визначення “олігарх”, ніж подібні особи в Московії, яких Путін давно нейтралізував.

 

“Я хочу, щоби вони грали «німі» ролі, а не головні”, — каже Зеленський. Він наполягає на тому, що до Коломойського нема особливого ставлення, попри їхню довге знайомство. Він заперечує “недоречність” нещодавньої купівлі маєтка з 14 спальнями у Французькій Рів’єрі за €200,000,000 Рінатом Ахметовим, бізнесменом, чиї апартаменти в One Hyde Park у 2011 році були найдорожчим маєтком в історії Великої Британії вартістю £136,000,000.

 

Багато хто у Києві бачить у перетасуванні Зеленським уряду цього тижня знак, що старі олігархічні гравці поновлюють свій вплив, попри його публічні заяви про прискорення реформ. Правдою є те, що українські олігархи далі мають величезну владу і Зеленський не уникне їхніх махінацій, просто попросивши їх бути чемними. Його телепрезидент міг би наказати їх повісити чи пристрелити за такі розкішні витрати під час війни, але справжній Зеленський муситиме з ними співпрацювати, просячи їх інвестувати в Україну і просячи фінансувати державні проекти, коли виникне така потреба.

 

“Якщо ми обрали демократію, звісно, ми не можемо вішати людей,” каже він, але в його очах з’являється блиск. “Хоча! Іноді цього справді хочеться. А знаєте, чому? Бо це було би швидше. Набагато швидше”, — каже він, виголошуючи це з інтонацією коміка.

 

“Ми жартуємо”, — каже з іншого боку стола його прес-секретарка з дещо стурбованим виглядом.

 

“Звісно, ми жартуємо”, — каже Зеленський.

 

У їхній ганебній телефонній розмові Зеленський подякував Трампові за взірець електорального успіху. “Ми використали досить багато ваших прийомів… ми хотіли висушити болото тут, у моїй країні”, — каже він.

 

Чи це дійсно правда, чи він просто слідував пораді про те, що президент США полюбляє підлабузництво? Він зітхає і обережно відповідає. Трамп показав йому, каже він, як аутсайдер може перемогти навіть не приймаючи правил гри. "Я не намагаюся грати роль. Я добре почуваюся, будучи собою та кажучи те, що думаю. І у цьому він справді був зразком – зразком того, як ти можеш перемогти, не використовуючи стандартний формат”.

 

Зеленський думає, що ера політичних аутсайдерів лише починається, і його модель кампанії може бути успішною ще десь. “Я переконаний, що може, особливо там, де люди втомилися, де вони – як білки у колесі, і де є оці вічні політики з великими фінансовими ресурсами. У тих місцях, де люди шукають ковток свіжого повітря, така модель мала би спрацювати.”

 

Це звучить як явний натяк на східного сусіда України та його невтомного лідера. Справді, у ніч його виборів Зеленський сказав, що хотів би, аби його перемога стала прикладом для всього пост-радянського регіону, де домінують автократи. Його успіх не пройшов непоміченим у Московії, багато хто став порівнювати Зеленського з людиною в Кремлі: Зеленський пішки йшов на інавґурацію, потискаючи руки людям з натовпу, а самотній Путін на власну інавґурацію приїхав у лімузині та ще й порожніми вулицями Москви. Дружнє й оптимістичне новорічне звернення Зеленського до нації порівняли з нудним телезверненням Путіна. Нещодавно один московський телеканал почав транслювати серіал «Слуга Народу», але швидко це припинив, мабуть через побоювання, що він несе надто руйнівний меседж.

 

Тож Зеленський так і не “потопив” Трампа, і може й не досягне успіху у трансформуванні України. Чи могли би вчинки Зеленського зруйнувати ауру непогрішности Путіна? “Звісно, там з’явиться новий президент. Звісно, це станеться. Що то буде за президент, я не знаю”, — каже він. “Але ми бачимо, що всі тоталітарні режими закінчують однаково”.

 

Та Путін ніколи так просто не передасть владу у Московії особі, схожій на Зеленського. Чи прогнозує Зеленський криваву революцію? “Я не хочу, щоби де-небудь вмирали люди”, — каже він. “Але ми маємо розуміти, що якщо ви стискаєте пружину, у певну мить вона «вистрелить».


переклад українською — Angelica Gordon & John Lemberg

Суббота, 07 марта 2020 16:35

55 ФАКТІВ З ЖИТТЯ ДЖО БАЙДЕНА

Zack Stanton, Jordan Muller, Politico, 05.03.2020

 

Від самого початку політичне життя Джо Байдена відзначалося тектонічними зсувами від успіхів до невдач. Перемоги чергувалися з немислими особистими трагедіями. Ці внутрішні рани завдавали постійної шкоди його незрілим політичним кампаніям. І все ж він зміг - після 36 років у Сенаті та 8 років в адміністрації Обами - він повернувся з політичного узбіччя на шлях головної політичної надії нації. Його третій похід до Білого Дому майже став прямою дорогою у небуття. Але потім настав Супер-Вівторок. 

 

Що виборці мають знати про людину, яка щойно зробила практично неможливий політичний камбек?  

 

Ось невеличкий довідник про його життя, зібраний з різних джерел — із книг, зі статтей і повідомлень у ЗМІ та з архівів нашого журналу POLITICO. Це справжній буквар про життя Джозефа Робінетт Байден-молодшого, старшого з чотирьох дітей Джозефа Байдена-старшого та Катрін Юджін "Джін" Фіннеґан, який тепер є як ніколи близьким до досягнення головної мети усього свого життя.

 

1. Його раннє дитинство пройшло у Скрантоні (штат Пенсильванія), де його батько намагався знайти стабільну роботу після низки ділових невдач у минулому.

 

2. Коли Джо було 10 років, сім’я Байденів переїхала до Вілмінґтона (штат Делавер), де його батько влаштувався на роботу продавця авто. Сім’я Байденів жила у невеличкому будинку на три спальні та півтори ванни. Троє синів Байдена-старшого ділили одну спальню з маминим братом, Едвардом Блуїт Фіннеґаном, якого хлопці називали дядько Бу-Бу через його заїкання. Спали вони у двох двоярусних ліжках, як у казармі.

 

3. У ті роки Джо Байден сильно заїкався. Однокласники глузливо називали його або «Тире» за аналогією з азбукою Морзе, або «Бай-Бай», коли він намагався вимовити своє прізвище. Він намагався позбутися заїкання, наперед подумки обігруючи розмови у своїй голові, виробляючи дикцію з камінцями у роті та завчаючи напам’ять цілі параграфи щоби не читати їх у класі з підручників вголос.

 

4. Під час навчання в Академії Арчмер, католицькій середній школі, його обрали старостою класу, та він зазнав фіаско на виборах голови учнівського комітету школи, бо адміністрація школи заблокувала його кандидатуру через його численні вади.

 

5. У непереможній команді Академії Арчмер з американського футболу 1960 року Джо грав на позиції ресивера, спіймавши 19 тачдаун пасів.

 

6. Під час навчання в Університеті Делаверу він отримав випробувальний термін за пранк-жарт з розпиленням вогнегасника на директора закладу.

 

7. Він познайомився з Нейлою Гантер, своєю майбутньою дружиною, на весняних канікулах на Багамах на першому курсі навчання у коледжі.

 

8. На другому їхньому побаченні Джо не мав достатньо коштів аби заплатити за їжу в ресторані. Та Нейла передала йому під столом $20 щоби врятувати ситуацію.

 

9. Коли він вперше побачив маму Нейли, та спитала його, чого він хоче досягти в житті. Байден сказав їй, що він хоче стати президентом США.

 

10. Він одружився з Нейлою у 1966 році. Їхній син Бо народився у 1968, а рівно через рік і день народився і син Гантер. В інтерв’ю 1970 року Байден сказав, що він не хоче аби його жінка була завжди вагітною, але доньку вона народити мусить. «Діти є благом у цьому світі», сказав він. Наступного року народилася їхня донька Наомі.

11. У 1967 році, коли Джо був студентом юридичної школи в Університеті Сіракуз, він подарував Нейлі  цуценя і назвав його "Сенатор".

 

12. Після закінчення юридичного школи його призвали до війська, але не взяли на службу через  астму. "Бронежилети та камуфляжний одяг – це не моє", — сказав згодом Байден, коли його запитали, чому він не приєднався до протестів проти війни у В'єтнамі. «Хтось марширував. А я балотувався на посаду, і в 29 років мене обрали до Сенату США, і саме тут я був одним з тих голосів, які допомогли зупинити війну».

 

13. Як громадський захисник у штаті Делавер, він захищав 25-річного рибалка, який вкрав корову-чемпіона Голштинської  породи.

 

14. Джо заявив, що він отримував расистські телефонні дзвінки через його підтримку програми соціального житла ради графства Нюю Касл у 1970 році. "Під час першого такого дзвінка хтось сказав: "Ти, негрофіле, ти хочеш, щоби вони жили поруч з тобою?" Я був враженим. Я сказав: "Якщо альтернативою є ви, то думаю, що моя відповідь є так".

 

15. У 1972 році, у віці 29 років, Джо переміг на виборах чинного тоді сенатора-республіканця Кейла Боґґса, ставши п'ятою наймолодшою ​​особою, обраною до Сенату США за всі роки.

 

16. Якщо його оберуть в листопаді 2020, Байден, якому зараз 77 років, стане найстаршим президентом, який інавгурувався за всі роки.

 

17. Батько Байдена помер у віці 86 років. Мати померла у 92 роки.

 

18. Лише кілька тижнів після того, як Байден виграв вибори до Сенату, трактор-трейлер, що перевозив кукуруду, наїхав на автомобіль з його сім’єю. Його дружина та троє дітей їхали додому, після купівлі різдвяної ялинки. Нейла та їх 13-місячна дочка Наомі померли ще до того, як потрапили до лікарні. Двох його маленьких синів, Бо та Гантера, госпіталізували зі серйозними травмами.

 

19. Він склав присягу Сенату США прямо в лікарняній палаті його сина Бо

 

20. Після тієї страшної аварії Джо залишився жити у своєму будинку у Вілмінґтоні, штат Делавер. Він щодня їздив 75-хвилинним потягом "Амтрак" до та з Вашингтона протягом більше як 30 років. Джо називав екіпажі "Амтраку"  своює сім'єю і навіть влаштував барбек’ю для провідників і допоміжного персоналу потяга у своєму будинку.

 

21. У 1974 році він сказав журналісту, що "коли йдеться про такі питання, як аборт ... то я є настільки ж ліберальним, як і ваша бабуся. Мені не подобається судове рішення Roe v. Wade про аборт. Я думаю, що це занадто. Я не думаю, що лише жінка має право казати, що має статися з її тілом ". У 1981 він проголосував за поправку до конституції, яка дозволила окремим штатам переступати судове рішення Roe v. Wade. Але згодом Джо змінив свою думку.

 

22. У 1970-х роках Байден виступив проти розпорядження суду про примусовий доїзд всіх учнів шкільним автобусом як метод проти апартеїду. Він заявив, що виступає за інші методи десеґреґації, такі як житлові програми, і що він підтримує вільне перевезення школярів.

 

23. У 1977 році Джо Байден одружився з Джилл Трейсі Джейкобс, вчителькою англійської мови, з якою він познайомився на експромт-побаченні, організованим його братом.

 

24. У 1984 році Байден, як співголова-демократ Юридичного Комітету Сенату у 1984 році, очолював процес заборони Джеффу Сешнсу, тодішньому прокуророві штату Алабама, посісти посаду федерального судді через звинувачення в расизмі. Сешнс відкинув ці звинувачення.

 

25. Джо сам визнав, що він є схожим на «генератор помилок», який то помилково сказав, що в нього стріляли в Іраку (пізніше він уточнив, що "був поруч від пострілу"); то він сказав, що коли він був віце-президентом у 2018, то він зустрівся з вижилими під час стрілянини у школі "Паркленд", штат Флорида (насправді стрілянина сталася після того, як він пішов з посади віце-прездента); також він сказав, що його заарештували під час спроби відвідати Нельсона Мандела в Південній Африці епохи апартеїду (згодом Джо сказав, що його тоді просто затримали).

 

26. Йому досі належить авто CorvetteStingray 1967 року, який його батько (який працював у автосалоні) подарував йому на весілля.

 

27. У своїх промовах протягом 1980-х років він неодноразово стверджував, що "брав участь у маніфестаціях за громадянські права", і згадував "Булла Коннора та його псів" як те, що "здетонувало" його політичне пробудження. Але немає жодних доказів того, що Байден брав участь у вуличних протестах того часу, хоча він брав участь у пікеті навпроти апартеїдного кінотеатру «Ріалто» у центрі Вілмінґтона у 1960-х роках.

 

28. У 1987 році він вперше балотувався в президенти. Він вийшов з перегонів після того, як виявилось, що він додав до своєї промови фрагменти виступів лідера Ніла Кіннока, лідера Лейбористської партії Великої Британії — це проявилось тоді, коли він згадав про своїх предків як буцімто шахтарів.

 

29. Того ж року, будучи головою Юридичного Комітету, він очолював спротив висуванню федерального судді та юриста консерватора Роберта Борка до Верховного Суду. Зокрема, стратегія Байдена полягала в тому, щоби дати Борку по-більше часу на висловлення своїх поглядів, і задаючи йому якомога більше конкретних питань, зловити його згодом на публічному супереченні самому собі (наприклад у справі Griswold v. Connecticut). Врешті Борка тоді підтримали лише 42 сенатори (проти було 58), і деякі історики саме це вважають початком нової ери політичних війн за судову владу.

 

30. У лютому 1988 після скарг на біль в голові протягом кількох тижнів, Байден переніс операцію з усунення аневризми мозку. Через три місяці йому зробили операцію з усунення другої аневризми мозку.

 

31. Будучи головою Юридичного Комітету Сенату, Байден головував у слуханнях Верховного Суду щодо Кларенса Томаса, на яких Аніта Гілл засвідчила, що Томас її сексуально домагався. Рішення Байдена не викликати в якості свідків інших жінок, які могли підтвердити свідчення Гілл, врешті призвело до того, що Сенат затвердив на посаді Томаса (за було 52 сенатори, проти було 48).

 

32. У 2019 році, коли він готувався балотуватися в президенти, Байден висловив Аніті Гілл свій особистий жаль за те, що вона пережила в 1991 році. Гілл сказала, що не вважає це вибаченням. "Досі я шкодую, що не зміг забезпечити слухання, які вона заслужила", — сказав Джо. "Я би хотів щось зробити".

 

33. У 1991 році Байден разом з більшістю демократів у Сенаті проголосував проти застосування збройної сили для вигнання військ Іраку з Кувейт.

 

34. Під час екскурсії Балканами у 1993 році Байден зустрівся з сербським лідером, Слободаном Мілошевичем. Байден каже, що називав Мілошевича "проклятим військовим злочинцем", хоча інші присутні на засіданні згадують, що це було висловлено набагато дипломатичніше.

 

35. У 1994 році він написав Законпроект про боротьбу з насильством тазміцнення правопорядку, який посилював покарання у федеральних в'язницях, і який досі критикують законодавці за непропорційне жорстке покарання для чорних та коричневих американців.

 

36. У 1994 році він також підтримав Законпроект про боротьбу проти насильства щодо жінок, написаний республіканцем-сенатором Оріном Гатч з штату Юта. Той законопроект було додано до іншого, більшого законопроекту про злочини, і він передбачав надання додаткових $1,6 мільярда для розслідування та притягнення до кримінальної відповідальності за насильницькі злочини проти жінок, та вводив автоматичну та обов'язкову реституцію щодо засуджених, а також дозволяв жертвам подавати позов до своїх нападників у цивільному суді, навіть якщо прокурори припиняли кримінальне провадження.

 

37. У 2002 році Джо Байден проголосував за війну в Іраку, він був присутнім у Білому домі, коли тодішній президент Джордж Буш підписував резолюцію, що дозволила застосувати збройні сили проти Іраку. Згодом Байден назвав це  голосування "помилкою".

 

38. Джо був відомим на Капітолійському пагорбі своїми довгими і бурхливими промовами та зауваженнями не для мікрофону. Слухаючи один з таких тривалих виступів у сенаті, тодішній сенатор Барак Обама, кажуть, написав у записці помічникові: «Убийте. Мене. Зараз»

 

39. Ще у 1979 року на Гаваях, Джо Байден і його дружина Джілл, близькі друзі Джона МакКейна, були на врочистотях ВМС США, коли той вперше побачив свою майбутню дружину Сінді. Саме вони закликали його підійти і познайомитися з нею.

 

40. Саме Байдена попросив МакКейн зачитати надгробну промову на його похоронах у 2018 році.

 

41. Байден ані курить, ані вживає алкоголь, та називає тих хто курить і п’є "людьми зі слабкостями". Натомість Байден сам сказав в інтерв'ю 1970 року: "Американський футбол це моя життєва слабкість, так само й стрибки на мотоциклі та катання на лижах ... але це слабкості, які я контролюю".

 

42. У 2008 році Байден вдруге балотувався у президенти, але відмовився від перегонів після того, як став п'ятим у штаті Айова. Через сім місяців Барак Обама обрав його своїм напарником.

 

43. На сумнозвісному "пивному саміті" у Білому Домі 2009 року, в якому брали участь професор з Гарварду — пан Генрі Луї Ґейтс-молодший, та сержант поліції міста Кеймбридж (штат Массачусетс) — пан Джеймс Кроулі, Байден пив Buckler, безалкогольне пиво від Heineken.

 

44. Джо дуже розлютив тодішнього президента Обаму, публічно заявивши про свою підтримку одностатевим шлюбам в момент початку другої кампанії Обами у 2012 році.

 

45. На початку 2014 року, після того, як Московія анексувала Крим, що належить Україні, віце-президент Байден став "найвищим емісаром" адміністрації Обами у країнах Східної Европи, зокрема в Україні, проти якої було розпочато московську агресію.

 

46. У травні 2014 року молодший син Байдена, Гантер, став членом правління «Burisma», української енергетичної компанії, власника якої розслідували через його корупційні дії. Гантер Байден щомісяця отримував винагороду обсягом $50,000 протягом усього свого майже п’ятирічного перебування на посаді. У грудні 2015 року віце-президент Байден був одним із багатьох західних лідерів, які закликали зняти з посади тодішнього генерального прокурора України, Віктора Шокіна, і які звинуватили його в тому, що він не викорінює корупцію в країні. "Мій син нічого поганого не зробив", — сказав Байден у жовтні 2019 року. — “І я нічого поганого не зробив”.

 

47. Старший син Байдена, Бо, помер від раку мозку у 2015 році.

 

48. У 2014 році Джо Байдена зарахували до числа найменш заможних державних чиновників в Америці, він посів 577 місце з 581.

 

49. Джо Байден хотів балотування в президенти США у 2016 році, але Обама переконав його не робити цього, вважаючи, що Гілларі Клінтон має кращі шанси перемогти кандидата-республіканця.

 

50. У 2017 та 2018 роках Джо Байден та його дружина Джілл заробили разом понад $15,000,000.

 

51. Його улюблений фільм – “Вогняні колісниці”.

 

52. У нього відома схильність до морозива.

 

53. Одного разу він запропонував журналістові поборотись в армрестлінг.

 

54. Джо є відомим любителем автівок, він регулярно отримує повідомлення від журналу «CarandDriver» на свій iPhone.

 

55. До суботніх праймеріз у Південній Кароліні Байден виграв нуль штатів номінуючись на президента протягом усіх трьох кампаній за всі 32 роки. Через чотири дні його загальна кількість перемог у праймеріз досягла вже 11 штатів.

 

Джерела:  The Atlantic, New York Times, POLITICO Magazine, What It Takes by Richard Ben Cramer, Promises to Keep by Joe Biden, Mediaite, Wilmington News Journal, HuffPost, Wilmington Morning News, CNN, Politifact, Washington Post, Washington Post Magazine, Washingtonian, ABC News, New York magazine, Huffington Post, CNBC, NPR, Opensecrets.org, The Hill, Vox, Reuters, C-SPAN, The New Yorker.

 

Переклад українською — John Lemberg



100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles