logo

Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022

 

ГЕОПОЛІТИКА

 

Прийдешні десятиліття характеризуватимуть дві ключові взаємно суперечливі тенденції: 

 

З одного боку, прагнення країн максимально співпрацювати, щоби врятувати вселюдство, а отже й конкретно себе від кліматичних та инших потрясінь. 

З иншого боку, намагання порятувати власний народ, регіон, місто, село, родину, індивідуума, якщо міжнародна співпраця не допоможе і все почне накриватися вселенським мідним тазом. 

Головна боротьба розгорнеться за ресурси: наразі переважно за фінансові, енергетичні, мінеральні й технологічні, але дедалі більше за водні, повітряні, земельні і продовольчі, а також за території, придатні для життя. 

У цьому буде суть геополітики в наступні сто років. 

Через екстремальні погодні явища життєвий простір землян невмолимо зіщулюватиметься як шагренева шкіра – ця метафора якнайліпше пасує до цивілізації, яка в гонитві за матеріяльним втрачає душу і власне існування. Якщо поглянути на всю планету, то простіше назвати ті ділянки, які залишаться більш-менш придатними для життя десь через півстоліття а то й раніше: Канада з Аляскою, Гренландія, Північна й Центрально-Східна Европа, велетенські простори нинішньої РФ (крім хіба крайньої південної смуги), найвищі гірські масиви Азії (завдяки запасам прісної води), Нова Зеландія, Тасманія, Південь Південної Америки, Антарктида. І все. Для індусів та індонезійців, арабів і африканців, латиноамериканців настануть дуже важкі часи. Частині з них доведеться або разом з китайцями переселятися до Сибіру, або обживати Антарктиду, яка на той час втратить значну частину свого льодового покриття. Багатомільйонні маси кліматичних мігрантів відкриють нову еру колонізації. 

Аргумент про заселення північної Евразії нам слід активно використовувати у спілкуванні з усім світом, адже це один зі шляхів порятунку народів, тому в інтересах багатьох знищити московських правителів. 

США окупують Канаду – ну тобто вони знайдуть якийсь спільний модус вівенді, наприклад створивши союзну державу. Приблизно тільки північна чверть території США залишиться густо заселеною. Все, що далі на південь, почне регулярно штурмувати північні форпости. 

Прийдешні десятиліття знаменують вже остаточний кінець глобалізації, передусім у сенсі торговельних зв’язків. Безперечно, з погляду міграційних процесів або віртуального світу глобалізація буде ще й яка! У наступних 20-25 років Захід, завдяки поширюваним ним же режимам вільної торгівлі, повичавлює з третього світу останні ресурси й повивозить туди все своє сміття, після чого захлопнеться у своїх европах і північних америках, наглухо задраївши люки від натовпів знедолених і зголоднілих. 

Всередині нашого континенту умовний водорозділ пройде по широті Альп, бо нижче від них утвориться смуга пустель. Усе Середземномор’я буде стукатися в двері північних сусідів, апелюючи до спільних цінностей і прав людини. В найліпшому випадку, тобто якщо мудрість і милість переможуть, у верхній частині континенту, за взаємною згодою, постануть анклави у вигляді міні-іспанії, міні-греції, мікро-чорногорії, нано-мальти і т.д., щоби бодай формально зберегти розмаїття народів і культур. Швейцарія добровільно-примусово розпадеться, її частини органічно увіллються до Австрії, Німеччини, Франції й Італії. Ці країни значною мірою контролюватимуть залишки прісної води у центрі континенту. Берлін і Париж прагнутимуть "призначити" Південь і Схід Европи відповідальними за прийом і сортування нещасних сородичів-мігрантів.

 

Британці будуть раді, що свого часу вийшли з ЕС, щоби тепер не ділитися з континентальними невдахами своїми більш-менш збереженими природними ресурсами. З цієї ж причини Скандинавія теж поступово дистанціюється, зберігши свій економічний і безпековий Північний союз.

 

Формально для гучного розпаду Евросоюзу чи НАТО не буде особливої потреби, і вони ще якийсь час продовжать своє існування у менш концентрованому виді, тобто у вигляді багатьох концентричних кіл різношвидкісної інтеграції. Коли Україна увійде в ЕС, з неї тимчасово викинуть Угорщину, яка на той час уже всіх реально дістане своїм ірредентизмом і ординськими замашками. Коли Україна стане членом НАТО, з нього вийде Туреччина, щоби розв’язати собі руки для поширення пантюркізму на терени Центральної Азії, де вона зіштовхнеться з Китаєм.

 

Тим часом Індія, Китай, Пакистан та инші країни довкола них вже невдовзі розпочнуть велику війну за доступ до прісної води Памиру, Тибету, Тянь-Шаню, Гималаїв. Тут можливі різні комбінації; переможуть ті, в кого більше людей буде кинуто в цю страшну м’ясорубку. Всередині самої Індії, з огляду на строкату етнічну, релігійну і кастову систему, ймовірно запалає громадянська війна. Так чи инакше, рештки населення цього регіону по усі боки зосередяться у підніжжя і на схилах гір і на гірських плато; Китай розтягнеться вздовж своєї Західної частини і вгору, поглинаючи на шляху таджиків, киргизів, монголів і Забайкалля.

 

Саме через очікувані й неминучі кліматичні зміни для Піднебесної не настільки вже й цікавим є Тайвань і взагалі вся Південно-Східна Азія. Толку з неї, коли там неможливо буде жити. Якщо Тайбей і буде захоплений, то в найближчі 5 років, просто для галочки і зміцнення внутрішньополітичних позицій комуністичної партії Китаю, а також для захоплення потужностей з виробництва мікрочіпів; далі цікавитися ним втрачає сенс. З цієї ж причини Китаю набагато вигідніша поразка і розпад РФ, бо він з цього матиме набагато більший зиск у вигляді майже безмежних для обживання земель. Саме ці міркування визначатимуть геополітичний трикутник Вашингтон-Пекін-Москва, а не умовидні політологічні здогадки про те, хто з ким об’єднається проти кого в даний конкретний момент.

 

Крім того, у найближчі 20-30 років триватиме стара боротьба двох ціннісних ідеологічних систем – капіталізму і тоталітаризму; найяскравішими представниками останнього є комуністичний Китай і кримінальна Росія. Ця боротьба вже розпочалася з оголошення доктрини Байдена з одного боку і гучної заявки Китаю на власну "найкращу демократію, яка переможе західну" з другого, а також анонсу ним відродження біполярного світу. Всім иншим доведеться або примкнути до одного з двох таборів, або відроджувати Рух Неприєднання. Тобто несміливо народжена багатополярність у світовій політиці насправді затримається не надовго. Звісно, нинішня Росія дуже далека від ідеялів радянського соціялізму, КНР імітує діяльність вільного ринку, а Індія, Бразилія чи Туреччина мають своє особливе розуміння демократії й амбіції грати власну скрипку. Тому між білим і чорним, безумовно, спостерігаємо 200 відтінків сірого. Але загальна диспозиція все-таки будується на сино-американській біполярності.

 

Разом з тим, на відміну від часів "холодної війни", цього разу когорта так званих демократій західного типу (до яких належать географічно дуже різні країни) значно переважає китайсько-совкове стійло. Свідченням цьому стали відновлені саміти демократій за лідерства США за участю 111 країн, а також різнопланові альянси, які не обмежуються НАТО та ЕС. Натомість КНР і РФ мають серед стійких союзників максимум з десяток инших авторитарних держав. Решта наразі роблять вигляд, що їх ця боротьба мало стосується.

 

Неминуче тимчасове повернення до біполярности є наслідком агресивних дій спершу Москви, а віднедавна і Пекіна, які не просто напали або погрожують сусідам, а й зазіхають на західні ліберальні цінності, намагаючись гібридними методами розхитати і знищити Захід зсередини.

 

На тлі пандемій і природних катаклізмів, загальносвітових економічних проблем, фрагментації ринків і безпеки, реваншизму Москви і Пекіна, геополітичного ускладнення світу, евроатлантична спільнота нарешті (нарешті, Карл!) усвідомила, що для власного виживання їй конче необхідно довести, що сáме її ціннісна система є найліпшою, що сáме вона здатна здолати вищеперелічені виклики, вижити і "вийти на новий рівень". Тому процес ідеологічного суперництва запущений однозначно і безповоротно, який впливатиме на всі инші сфери. Причому з боку умовного Заходу йдеться про вміння вирішувати складні сучасні проблеми і саме цим демонструвати свою вищість, тоді як для авторитарників головна мета полягає просто у знищенні Заходу, бо вони розуміють, що їхні горе-системи ці колосальні проблеми не здолають. Иншими словами, перший табір намагається стрибнути вище своєї голови, а другий табір прагне опустити супротивників до свого багнюцького рівня.

 

Видається, що колективний Захід врешті і вкотре переможе. Чому? Тому що Китай і Росія вибрали для свого світоглядного устрою і державної системи найгіршу можливу комбінацію – тоталітарний політичний режим і кальку з ліберальної економіки. Вони зазнають поразки через зовнішню ізоляцію і вибух зсередини. Московія впаде раніше. Китай врятується завдяки розширенню "життєвого простору".

 

Але й перемога Заходу буде пірровою, якщо він не наважиться підважити фундамент неоліберальної економіки, що значно би поліпшило його демократію. А він навряд чи наважиться, принаймні в осяжному майбутньому. Допоки триватиме боротьба двох систем, Захід не може собі дозволити публічно визнати, що в його системі існує серйозний ґандж, бо тоді він різко втратить авторитет і може зазнати поразки.

 

Отже, ми вже невдовзі станемо свідками карколомних перегонів, сповнених шалених цейтнотів і безвихідних цуґцванґів: Вашингтону і Брюселю потрібно в той чи инший спосіб якнайшвидше нейтралізувати Москву і Пекін (економічними або обмеженими воєнними важелями), перш ніж вони реально візьмуться за реформування власної системи і за боротьбу проти екзистенційних викликів людству. І все це треба встигнути вже ледь не до 2030, максимум 2040 року (ну бо ж викиди парникових газів, енергетичний колапс, продовольча криза і далі за довгим списком).

 

Якщо відкинути божевільний варіянт повномасштабного воєнного зіткнення, залишається єдиний спосіб: максимально можлива ізоляція, економічна, енергетична, фінансова, технологічна та інформаційна блокада. А для цього має бути власна автономність.

 

Буде створено кібер-НАТО, тобто окремий глобальний інформаційний простір для демократій, доступу до якого не матимуть всі инші.

 

З росією у Заходу "дікаплінг" вже багато в чому здійснився; дев’ять років війни минули не марно. Питома вага вугілля, нафти й газу в енергетичному балансі країн все-таки поволі зменшується на користь відновлювальних джерел, а агресивна поведінка Кремля вже дала старт доконечному енергетичному від’єднанню від неадекватного сусіда.

 

Є вже перші ознаки, що подібний сценарій очікує і на Китай. Але враховуючи його нинішню силу і колосальний запас міцности, його занепад триватиме значно довше. На жаль, Захід припуститься щодо Пекіна такої ж помилки, котрої припустився щодо Москви. Він до останнього розглядатиме Піднебесну як цивілізованого суперника, з яким вигідно вести бізнес, а натомість отримає ще страшніші звірства східного дракона. Оптимальним варіянтом для Заходу було би Росію розвалити і подрібнити, а в Пекіні до влади привести людей з Тайваню, попередньо відсікши Тибет і уйгурів. Але не факт, що саме такий сценарій буде реалізовано.

 

ООН як організація збережеться, але в дуже обрізаному вигляді, радше як джерело багатодисциплінарної довідково-аналітичної і прогностичної інформації. Ключові рішення у сфері міжнародної безпеки та економіки будуть ухвалюватися Великою Двадцяткою (це число умовне), членом якої наприкінці 2040-х років стане й оновлена Україна.

 

Підсумовуючи цей розділ, напрошується висновок, що евроатлантична спільнота чудово усвідомлює, наскільки важкі часи чекають на планету. Вона хоче зберегти передусім себе; допомагати иншим – вже як вийде. Тому на своїй території Захід все зробить по максимуму: впровадить найвищі екологічні і соціяльні стандарти, а також прагнутиме оточити себе дружніми межовими народами, щоб відгородитися від кліматичних мігрантів. Українцям важливо, щоби нас включили в цю спільноту. З наданням Україні статусу кандидата на членство в ЕС можна припустити, що цей процес включення запущений.

 

Детальніше геополітичні змагання будуть описані в розділах з прогнозами розвитку ситуації в межах конкретних часових періодів.

 

* Приємно усвідомлювати, що первинним поштовхом до створення клубу світових демократій стала українська Помаранчева революція 2004 року.

 

***

ЗМІСТ

 

Передмова

 

Вступ

 

Частина І - Світ

 

Екзистенційні виклики людству

Зміни клімату

Надужиток і Нестача

Наука і Псевдонаука

Енергія, Матерія і Ентропія

Економіка і Гроші

Технології

Сільське господарство

Харчування

Здоров’я

Політичний устрій

Право

Релігія

Засоби Масової Інформації

Геополітика

 

Частина ІІ – Україна

 

Історія

Мова

Війна

Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина

 

Частина ІІІ - Прогнози

 

2022-2030

2030-2050

2050-2100

 

Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022

 

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ 

 

Якщо прийняти з довірою тезу про те, що мова і спілкування відіграють важливу роль у розвитку людської цивілізації, то цілком слушним є і твердження про визначальний вплив у суспільстві засобів масової інформації, а в часи світу постправди – і засобів масової дезинформації. На цю тему існує величезна кількість навчального і повчального матеріялу, тому зупинемося лише на декількох аспектах діяльности ЗМІ і, ширше, функціонування інформаційного простору, які безпосередньо заторкують політичний дискурс, громадянське суспільство і національну безпеку.

 

Всі чули про важливість критичного мислення в оцінці споживаної інформації. Мовляв, якщо конкретна особа або суспільство в цілому виховані і навчені цьому критичному мисленню, то ними не можливо маніпулювати. Відтак, у демократіях не потрібно обмежувати інформаційні потоки і наративи, розумні люди самі розберуться…

 

…Ні, не розберуться, навіть з чотирма вищими освітами. Інколи освічену особу навіть легше обдурити якраз тому, що вона вважає, що завдяки своїй освіченості її обдурити неможливо. На жаль, правило Гебельса працює: те, що людина чує найчастіше, з часом починає сприйматися нею як істина; особливо це стосується подій поза межами її безпосереднього оточення, коли неможливо перевірити достовірність емпіричним способом.

 

Наприклад, істинність твердження про зростання цін в Україні ми ще можемо перевірити сходивши до магазину (і то не факт, що наші висновки будуть адекватними), а вже судити про ціни в иншому куточку планети ми будемо по тих публікаціях, які першими потраплять нам на очі, бо нас це взагалі не хвилює. Відтак, нічого дивного, що іноземці теж судять про події в Україні на основі повідомлень своїх ЗМІ; а що ті напишуть, залежить від мільйонів обставин, які від нас мало залежать.

 

Крім того, навіть всередині однієї країни з цілком плюралістичною палітрою джерел інформації можуть спостерігатися масові викривлення реальности. Чому так? Бо в останні пару десятиліть, через деструктивний вплив соціяльних мереж, громадяни перебувають у своїх відокремлених комфортних інформаційних бульбашках. Люди живуть поруч, але в паралельних інформаційних світах, які можуть ніколи не перетинатися. Це дуже небезпечно для соціяльної злагоди і громадянської згуртованости, розмиваючи національні орієнтири й підточуючи державні стрижні.

 

Відтак, в усіх демократичних суспільствах – і Україна цьому не виняток – найважчим завданням інформаційної політики було знайти й утримувати "золоту середину" між свободою слова та зловмисними неправдивими наративами, різновидом яких є інформаційно-психологічні операції.

 

Кому, як не українцям, було вкрай прикро і болісно від 2014 року, коли европейці нас не чули й не вірили, що з росією може бути все настільки погано. Коли ми благали і волали, що потрібно заборонити ворожі медійні рупори, бо вони віщають не новини і факти, а суміш брехні, напівбрехні, напівправди і правди, що разом і складає суть пропаганди. Нам відповідали, що ми не об’єктивні, бо живемо поруч з неадекватним сусідом. Більш дурної відповіді годі очікувати, адже саме через те, що ми живемо поруч, ми і знаємо цього сусіду найліпше. Але ще довгий час "священна корова" свободи ЗМІ дозволяла кремлю розкидати свої ядучі фейки.

 

Аж раптом – о диво! – Европа прозріла й почала закривати московські видання й телеканали. А як же свобода слова? Вже муляє? Нарешті послухали Юрія Бєзмєнова і схаменулися?

 

Цей безцінний досвід підводить нас до ряду важливих висновків і рекомендацій:

 

  • Процес знищення держави гібридними методами, в тому числі завдяки дезинформації через ЗМІ, проходить через декілька стадій різної тривалости: деморалізація (15-20 років, тобто одне покоління); дестабілізація (3-5 років); криза (до одного року); "нормалізація" (зачистка окупантом, до півроку). 

 

  • Щоб не дійшла справа до кризи і поразки, ворога треба зупиняти на початку першої фази. У кожного народу є певні категорії, які не можна піддавати сумніву – мова, історія, культура, традиції, державні символи. Коли надибуємо медійний ресурс, який культивує скептицизм до вищеназваних фундаментальних категорій, його треба негайно закривати; в разі порушення закону – безумовно карати. Не звертати увагу на зойки про свободу слова, в т.ч. від наших міжнародних партнерів.

 

  • Коли у безмежжі інформаційних потоків людина губиться й не знає, якому ресурсу довіряти, розумно покладатися на конкретних відомих журналістів, які своєю багаторічною працею заслужили реноме добросовісних і чесних володарів пера і мікрофона.

 

  • Помилятися можуть всі. Однак, якщо медійний ресурс протягом тривалого часу свідомо перекручує факти, подає недостовірну інформацію без вибачень і спростувань (а це все легко перевіряється пост-фактум), така деструктивна діяльність теж має слугувати підставою для закриття ресурсу. Як мовиться у крилатій фразі: брехня не є альтернативною точкою зору.

 

  • Пропагандисти, риторика яких провокує ненависть, конфлікти, війну, повинні відповідати перед законом, а подібні діяння у Карному кодексі слід тлумачи як одні з найтяжчих злочинів.

 

  • Слід нарешті створити реальне суспільне мовлення, яке буде фінансуватися виключно за рахунок платників податків. Причому це фінансування має йти не після бюджетного розподілу, а захищеною статтею. Тобто, кожен громадянин отримує вибір певний відсоток свого заробітку віддавати на цей ресурс; хто відмовився – позбавляється виборчих прав.

 

  • На суспільному мовнику слід щодня транслювати програму з детальним розбором типових фейків, які назбиралися за добу в різних вітчизняних і зарубіжних медіа.

 

  • Заборонити під погрозою покарання надавати медійну платформу для ворогів держави або суспільства: окупант або гвалтівник не можуть виступати по телевізору.

 

  • Поміняти журналістську етику в частині вимоги подавати інформацію з усіх боків для того, щоб "знайти правду посередині". Ворог і вбивця не можуть мати такі ж права, як захисник і жертва. А правда не посередині. При оціночних судженнях журналіст зобов’язаний пояснювати глядачу/читачу, що учасник інтерв’ю говорить неправду, а не займати нейтральну позицію.

 

Звісно, вищенаведені тези не є вичерпними, ані безгрішними. Загалом можна погодитися, що норми і принципи чесної журналістики, закладені в документах Ради Европи, є достатньо продуманими. Серйозне коригування інформаційної політики потрібне лише тоді, коли маємо справу зі зловмисниками, які використовують ці демократичні принципи для підриву самих демократій. Всі европейці повинні спільно створити надійні запобіжники для подібних діянь і не боятися суворо за них карати. Загальний принцип повинен полягати в тому, що на "зловмисника-рецидивіста" не повинні поширюватися демократичні правила свободи слова. Йому не можна потурати. Його не можна захищати на основі тих самих демократичних процедур, які застосовуються у цивілізованому співтоваристві.

 

При цьому робота з підвищення медіаграмотности населення і формування критичного мислення зі шкільної лави залишається абсолютно слушною і необхідною.

 

* Юрій Бєзмєнов – працівник КДБ СРСР 1960/70-х років, працював під прикриттям журналістської діяльности, очолював підрозділ інформаційно-психологічних операцій, розробляючи так звані "актівниє мєропріятія". Пізніше втік на Захід, де публічно пояснював і викривав суть своєї кдбістської роботи. Йому не вірили(!)… Гібридні методи Москви з того часу мало змінилися.

 

***

ЗМІСТ

 

Передмова

 

Вступ

 

Частина І - Світ

 

Екзистенційні виклики людству

Зміни клімату

Надужиток і Нестача

Наука і Псевдонаука

Енергія, Матерія і Ентропія

Економіка і Гроші

Технології

Сільське господарство

Харчування

Здоров’я

Політичний устрій

Право

Релігія

Засоби Масової Інформації

Геополітика

 

Частина ІІ – Україна

 

Історія

Мова

Війна

Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина

 

Частина ІІІ - Прогнози

 

2022-2030

2030-2050

2050-2100

 

Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022

 

РЕЛІГІЯ

 

У цьому розділі автор жодним чином не чіпатиме доказів або спростувань існування того чи иншого Бога. Тут йдеться виключно про вплив релігії на глобальні політичні, суспільні і міграційні процеси. 

З неминучим посиленням природних катаклізмів, а отже й міжнародних конфліктів роль будь-якої релігії в суспільствах буде невпинно зростати, тому що люди шукатимуть спасіння в потойбічному.

 

Спостерігатимуться переляк, істерика, фанатизм, вбивства єретиків і нові хрестові походи.

 

Вірогідно, що найагресивніше поводитимуться сповідувачі Ісламу, Індуїзму і Католицизму. Не тому, що це ганебні релігії, а тому що якраз країни, де вони найбільше поширені, найсильніше страждатимуть від природних потрясінь, і їм потрібно буде якось раціоналізувати (якщо це слово застосовне до поняття віри) свою експансію.

 

Поруч з релігійними фанатиками, як це не парадоксально, у тих самих найстражденніших суспільствах буде зростати й кількість затятих атеїстів. Вони вважатимуть, що вищий творець не може або не гідний існувати, якщо він допускає такі страждання.

 

Китайці чи японці, коли почнуть висуватися за межі своїх кордонів, робитимуть це не під стягами бороданя Конфуція, реготуна Будди чи милих божків Синто. Ці релігії для подібних походів не достатньо войовничі. Але не сумніваймося, що і на берегах Лєни чи Амура кожен із завойовників знайде свою національно-релігійну нірвану.

 

Це мовиться до того, що релігії ходитимуть за своїми носіями і так само будуть гинути зі своїми носіями. Коли китайці упокорять Сибір, то за деякий час там всі стануть конфуціянцями чи даосистами, а не православними чи старовірами. А якщо через клімат вимруть мусульмани, то не стане й Ісламу. Про католиків було згадано через Південну Европу і Латинську Америку як кандидатів на кліматичне вимирання. Тому у таких народів просто не буде иншого вибору, ніж вести хрестові походи, борючись за місце під сонцем, хоча в даному контексті точніше буде сказати: борючись за місце у затінку.

 

Прогнозуємо, що через сто років, коли люди житимуть не нижче 45-ї паралелі і їхня кількість сильно скоротиться, відбудеться певне "укрупнення" релігій, майже зникнуть секти. А серед тих мейнстрімних релігій, що залишаться, домінуватимуть ті, котрі підкреслюватимуть вагу слова (логос) через вплив протестантів, які опиняться серед найбільш уцілілих після кліматичних катастроф. Нове дихання отримає також пантеїзм, пов’язаний з природою.

 

Загалом закономірним є правило, що чим знедоленішою є людина, тим вона є набожніша. І навпаки: у заможному споживацькому суспільстві дуже багато атеїстів. Такі прикмети життя. Виняток становлять наші вбогі північно-східні сусіди, які живуть у злиднях, повально атеїсти або агностики, але свято вірять у все, що їм розкаже і накаже влада по телевізору. Але це вже не про віру, а про пропаганду і особистий вибір кожного.

 

Наостанок у цьому розділі варто привернути увагу до ще одного різновиду релігії, який стоїть осторонь від усіх инших, хоча його вплив на людство є найсильнішим від усіх. Це "релігія безупинного прогресу". Адептами цієї "релігії" стали багато людей і народів, безвідносно до конкретного віросповідання, хоча все ж таки їх найбільше серед християн та юдеїв. Адже ще в Книзі Буття, яка входить до Старого Заповіту і до Тори, записано, що Бог створив людину для панування над иншими живими істотами. Ми пам’ятаємо також, що її корені тягнуться і з Відродження й Просвітництва, коли людину проголосили вінцем природи.

 

Релігія безупинного прогресу нагадує концепцію безкінечного економічного росту: обидва явища є оманливими, нездійсненними і вкрай шкідливими. Вона фетишизує науки і технології, "які обов’язково порятують людство", хоча правильніше сказати: псевдонауки і неіснуючі технології. Вона закликає нас сліпо вірити у колективний людський геній, який неодмінно знайде вирішення найскладніших проблем, хоча для такої віри немає жодних обґрунтованих підстав. Як це не дивовижно, наша гординя витікає з прагнення стати кращими, наша самозакоханість з любові до ближнього, наше засліплення з віри у необмежені горизонти для людського розуму…

 

Спіраль прогресу – це вигадки марксистів і лібертаріянців. Всесвіт розширюється хвилеподібно, і кожна хвиля має свій пік і западину. Відома нам історія людства саме так і розвивалася, і немає підстав вважати, що в майбутньому буде инакше.

 

***

ЗМІСТ

 

Передмова

 

Вступ

 

Частина І - Світ

 

Екзистенційні виклики людству

Зміни клімату

Надужиток і Нестача

Наука і Псевдонаука

Енергія, Матерія і Ентропія

Економіка і Гроші

Технології

Сільське господарство

Харчування

Здоров’я

Політичний устрій

Право

Релігія

Засоби Масової Інформації

Геополітика

 

Частина ІІ – Україна

 

Історія

Мова

Війна

Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина

 

Частина ІІІ - Прогнози

 

2022-2030

2030-2050

2050-2100

 

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles