logo

Wednesday, 08 July 2020 22:48

СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА 27 — ЗАРОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА НА ТЕРЕНАХ РУСІ-УКРАЇНИ

Glenn A.Rathn, Radio Lemberg, 08.07.2020

 

Частина 26 тут

 

Немає суперечливішого та міфологізованішого явища у нашій історії, як козаки, а правильніше — казаки. Взагалі це слово тюркського походження — qazaq. Казаки — це сучасний тюркський народ, чию назву московити перекрутили на "казахи".

 
Казаки з'явилися на теренах русинів ще у ХІ сторіччі. У державі Дешт-і-Кипчак словом qazaq називали прикордонні загони — від Алтаю до Карпат. Згодом тюркські ілі (племена), очолювані Темуджином Чинґісханом (1155-1227), захопили Дешт-і-Кипчак, і казаки стали прикордонниками Орди, адже кипчаки стали невід'ємною частиною ілів імперії моалів.

 
Вбивство беклербека Мамая (1335-1380) призвело до масового переходу ілів, підвладних Мамаю, під руку Русі та Литви. Переважну більшість цих людей складали нащадки половців-кипчаків. У володіннях королівського роду Галицьких мурзи та беї ставали князями-слугами та боярами, надвірними, путніми, бронними та боярами-слугами.

 
Основною відмінністю qazaq була їхня незалежність від місцевої влади і підпорядкування особисто Великому ханові, а також звільнення від сплати податків.

 
Подібний прошарок населення був і в русинів — "платники податку крові" (особи, які йшли слугами до війська в обмін на звільнення від сплати податків). Була також і своя прикордонна варта — кінні слуги (складалися з найманців, лицарів без землі та бояр).

 
Якщо говорити про власне українське козацтво, то його створив Василь "Красний" Острозький-Галицький як відповідь на турецьку експансію на Балканах. З колишніх кінних слуг, бояр-слуг та загонів кипчаків Василь створив "орден", що нагадував "казаків" Орди, а за структурою був схожим на лицарські ордени Европи. Головними фортецями для базування козацького ордену стали Кочубеїв (сучасна Одеса) та Чорний Город, збудовані Василем Красним у 1421 році.

 
Орден козаків та загони кипчаків мали прикривати південно-західні землі Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського від ударів турецьких військ з Валахії.

 
У 1484 році турецька армія завдала нищівної поразки малочисельному ордену та змусила залишки козаків відійти до Гілеї на правому березі Дніпра, нижче річки Хортиця. Кримські війська Ґераїв у свою чергу відкинули кипчаків-християн до річки Кінської.


Орден перестав існувати, але козаки стали невід'ємною частиною війська Острозьких-Галицьких та інших аристократів.

 

Один з представників молодшої гілки Галицьких — Дмитро з Вишнівця (1517-1564)— спробував поновити орден у порубіжжі з Османською імперією. Ще змолоду він, як представник королівського роду, керував обороною південного порубіжжя від нападів татар. Він збудував на острові Мала Хортиця (сучасна назва) кам'яний замок. Цей замок став новим осередком козаків та їхньою основною базою.

 

Dmytro Vyshnevetsky Baida

Звідси Дмитро "Байда" Галицький з Вишнівця завдавав ударів по турецьких фортецях Іслам-Кермен (поблизу сучасної Каховки) та Очаків. Радянсько-московську маячню про буцімто "спільні дії з московськими козаками проти татар" можна сміливо відкидати, адже московські та рязанські козаки й татари були васалами турецького султана і воювали вони проти Русі та Литви.

 

Фортецю на острові Мала Хортиця штурмували війська Девлет Ґерая (1512-1577) у 1557 році, але козаки відстояли її.

 

Загинув Дмитро з Вишнівця у Стамбулі, куди його передали молдовські бояри. Дмитро потрапив у пастку, намагаючись вирішити проблеми своїх родичів-аристократів через суперечку навколо Хотинської фортеці (Молдова часто ставала могильником українських шукачів пригод).


Після смерті Дмитра прикордонники-козаки опинилися сам на сам проти татарів і турків, а більшість їх пішла у військо Острозьких на Лівонську війну.

 

Саме у часи Лівонської війни активізувалися загони козаків-найманців, яких залучали до земельних та майнових суперечок, що виникли через земельну реформу та до суперечок щодо уніатського руху.


Саме цих найманців совкові "історики" та сучасні сталіністи намагаються зобразити як "борців за народне щастя", хоча у реальному житті ці "захисники" грабували селян і містян.


Проте, дехто, як наприклад Богдан Ружинський, разом з козаками продовжував справу Дмитра з Вишнівця. Ружинський загинув під стінами Іслам-Кермену у 1575 році. Ці дії козаків та шляхти на півдні слід розцінювати, як відволікання сил Порти та її васалів від основного театру бойових дій у Лівонській війні.


Інший діяч (ймовірно самозванець) — Іван Підкова (1533-1578) — у розпал бойових дій завдав удару з козаками Низу (переважну більшість тут складали кипчаки) по Молдавії та союзниках Степана Семигородського, намагаючись захопити владу у Яссах. Посполиті взяли Підкову у полон і стратили у Львові. Дісталось і козакам.


Але саме під час правління Степана Семигородського (Стефана Баторія, 1533-1586) сталася найважливіша подія для козаків — саме Степан Семигородський відновив орден Василя Красного, надав йому королівські привілеї, клейноди та містечко Терехтемирів зі Зарубським монастирем у 1578 році.

 

kozak2

 

Урочиста церемонія відбулась у Львові — старій столиці Галицьких. Ця подія чомусь викликає істерику і в московитів, і в місцевих манкуртів, вихованих Москвою. Очевидно, це через ті поразки, яких завдав цей козацький орден "русскім казахам", татарам та касимівцям.  Ця подія призвела до шаленої моди на надвірних козаків серед магнатів.


А тим часом низові козаки, так зване Запоріжжя (місцевість, яка розташована за дніпровськими порогами) поступово виходили з під контролю королівської влади. Саме у низових козаків збереглися дуже давні традиції пов'язані з місцевими культами (такими як характерники-перевертні, або "живі упирі"), щорічний перерозподіл угіддь між родами.

 

Основним джерелом прибутку низовиків була торгівля з кримчаками та одночасно грабіжницькі набіги на кримчаків та турецькі володіння.

 

На Січі (а таких "острівних міст" було декілька) були традиційні "гасан-базари" з іудейськими торговцями-перекупниками (є свідчення, що на Низ до Запоріжжя втікали саме євреї з кагалів, а не "селяни" — для селян козацтво було табу).

 

Лави низовиків поповнювали зубожілі лицарі, дезертири з різних армій, авантюристи. Тому ця степова піратська республіка була невичерпним джерелом для шукачів пригод та хвацької шляхти.


1600 року помер останній представник роду Галицьких ортодоксального віросповідання. Ополячені Острозькі та Заславські відійшли від козацьких справ, натомість місце магнатів-русинів зайняла дрібна русинська шляхта, яка на той час мала вже довгу традицію "козакування".

ДАЛІ БУДЕ

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles