logo

Wednesday, 17 January 2018 16:52

СЕНАТОР БЕН КАРДІН: АНАЛІЗ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ КРЕМЛЯ ПРОТИ УКРАЇНИ

Бен Кардін, Сенат США, 10.01.2018, переклад українською Петро Козак 

Минулої середи Бен Кардін, відомий сенатор-демократ зі штату Мериленд, оприлюднив свою доповідь з аналізом головних методів гібридної війни, які застосовує Кремль для дестабілізації ситуації у різних країнах, під назвою: «Асиметричний наступ Путіна на демократію в Московії та світі: наслідки для національної безпеки США». 

Ми починаємо публікацію окремих розділів цього документу, і першим ми переклали розділ його доповіді, який стосується самої України. 

Україна, мабуть більше за інші країни, накликала на себе гібридну московську агресію у всіх її можливих формах. Це смертельна суміш військових атак, убивств, дезінформації, кібератак, а також використання енергетики та корупції у якості зброї. Діяльність московського уряду на всіх цих фронтах відновилася у 2014 році, коли Евромайдан привів до влади президента Петра Порошенка. Ця ж діяльність інтенсивно розвивається і зараз. Україна стала головною ціллю та тестовим майданчиком для московських кібератак, які відтепер націлені прямо на її інфраструктуру, наприклад,  на її електромережу. (Кім Цеттер, «Підступна та безпрецедентна атака на українську електромережу», журнал «Wired»). Схоже, як у випадку з Грузією, мета московського втручання – послабити Україну до критичного рівня, унеможливити її приєднання до Заходу і показати жителям Московії чергові «жахливі наслідки» демократизації. 

 

Військову агресію Кремля проти України засвідчили ще у 2014 році, коли Московія окупувала Крим та почала підтримувати сепаратизм на Донбасі (підтримка Конгресом української армії не є короткочасною і, як сподівається сам Конгрес, повинна збільшити ціну ведення війни для Кремля). Цей розділ буде присвячений цим та іншим елементам, що має у своєму арсеналі уряд Московії для діяльності  в Україні, наприклад – використання кібератак, дезінформації та корупції. 

 

Втручання Путіна у внутрішні справи України можна було чудово помітити ще у 2004 році, під час президентських перегонів між промосковським кандидатом Віктором Януковичом і проевропейським кандидатом Віктором Ющенком. Передвиборчу кампанію Януковича підтримувало велика кількість професійних московитських кадрів та політичних експертів. А за три дні перед виборами сам Володимир Путін відвідав парад у Києві, де він стояв поруч з Януковичом. (Михайло Зигар, книга «Вся кремлівська рать», 89-90 ст.) Це путінське втручання створило безпрецедентну ситуацію, в якій «головним противником Віктора Ющенко на виборах фактично був не Янукович, а Путін, що переживав за кампанію свого «ставленика», мов за свою». Також не варто забувати і про численні чутки, за якими московські спецслужби вдавалися і до жорсткіших методів, аби підтримати Януковича. Так, як часто повідомлялося, агентів ФСБ пов'язували з отруєнням Ющенка у вересні 2004 року за допомогою TCDD, найтоксичнішою формою діоксидів, яка ледь не вбила його та на довгий час знівечила його обличчя. (Тарас Кузьо, «Московська політика щодо України під час виборів», «13 демократизація. Журнал пострадянської демократизації 491» вересень, 2005 р.) І як стверджує український експерт Тарас Кузьо, найняті ФСБ оперативники також заклали вибухівку під авто неподалік від центру передвиборчої кампанії Ющенка, достатньо велику, аби знищити всі будівлі в радіусі 500 метрів. Та, незважаючи на зусилля Путіна, українські громадяни вийшли на вулиці для захисту чесних виборів та розпочали свій протест, кульмінацією якого стала Оранжева революція і обрання Віктора Ющенка президентом. 

 

Тим не менше, згодом, в лютому 2010 року, Янукович отримав владу. А у 2014 році, коли вся Україна прагнула прийняття асоціації з Евросоюзом (ключове рішення у процесі приєднання до ЕС), Янукович зробив крок назад через тиск з боку Москви. (Вілл Енґлунд і Кеті Лелі, «Україна, під тиском з боку Московії, ставить хрест на угоді з ЕС» - The Washington post, лист. 2013 рік;  Джеймс Марсон, «Президент України Віктор Янукович відмовляється від влади» - The Wall Street Journal, 23 лютого 2014 року). Тоді українці повстали, почалася Революція Гідності, результатом якої стало не лише вигнання Януковича. Ці події також змусили Московію вторгнутись до Крими та східної України під приводом захисту російськомовних співвітчизників від українських націоналістів. Використовуючи методи, відпрацьовані ще під час вторгнення до Грузії, Московія майстерно скомбінувала всі елементи гібридної війни для атаки на Україну: традиційні та нетрадиційні засоби, кібератаки та пропаганду. 

 

Сьогодні Московія продовжує незаконно утримувати Крим та нарощувати свою військову присутність на сході України, підтримуючи сепаратистів. У цьому контексті Україна стає найулюбленішим «піддослідним кроликом» для використання всіх форм гібридної війни. 

 

Кібератаки завжди були головною зброєю Кремля для його операцій у гібридній війні проти України. Фактично кожна сфера українського суспільства та економіки (медіа, фінанси, транспорт, армія, політика та енергетика) була ціллю для промосковських хакерів протягом останніх трьох років. (Енді Грінберг, «Як ціла нація стала лабораторією гібридної війни для Московії, журнал «Wired», 20 червня 2017 року). Кеннет Гірс, посол Центру кооперативної коаліції НАТО з питань кіберзахисту, каже: «Маски знято. Це ситуація, в якій ти можеш робити найгірші речі і не боятися суду чи слідства… Україна – не Франція і не Німеччина. Багато американців не можуть навіть знайти її на карті. Тому там можна проводити свої «досліди». 

 

І мусимо визнати, Кремль не змарнував жодної можливості протестувати чи вдосконалити свої навички у кібервійні. «Кіберберкут», промосковська організація, яку пов'язують з хакерською атакою на кампанію Клінтон та DNC у 2016 році, зламали веб-сайт Центральної виборчої комісії України у 2014 році. Метою було брехливо показати перемогу ультра-правого кандидата Дмитра Яроша у президентських виборах. Пізніше хакерські атаки на українські установи включили в себе і міністерства інфраструктури, оборони, фінансів, Пенсійний фонд України, державний бюджет та портові установи. 

 

Московські кібератаки в Україні еволюціонували від простих крадіжок даних та виведення з роботи веб-сайтів до прямих атак на інфраструктуру. Відомо про два випадки, у грудні 2015 та 2016 років, коли хакери атакували українську електромережу, зануривши тисячі громадян у темряву на довгий період часу (Кім Цеттер, «Підступна та безпрецедентна атака на українську електромережу», журнал «Wired»).  Експерти зазначають, що витонченість недавніх хакерських атак показують їхню видиму еволюцію. Згідно зі словами Марини Кротовіл, дослідниці систем контролю безпеки для корпорації Honeywell, «у 2015 році це були брутальні вуличні банди. У 2016 – це вже невидимі ніндзя». 

 

Сполучені Штати прагнуть повністю підтримувати Україну у її прагненні побудувати кіберзахист, але виклики все ще залишаються. Внаслідок атак на електромережу України американські службовці від міністерств енергетики, національної безпеки, ФБР, а також Північноамериканської корпорації з надійності електроенергії розгорнули цілу кампанію для оцінки шкоди, що завдають кібератаки. У 2017 році  Агенція США з міжнародного розвитку розпочала в Україні проект допомоги у створенні дієздатного кіберзахисту. Але, враховуючи маштаби та послідовність кремлівських кібератак, ці спроби допомоги бліднуть у порівнянні з реальною загрозою. 

 

Через те, що Україна стала для Кремля справжньою лінією фронту у його війні з европейськими засадами, українські громадські організації створили справжні власні інструменти для протистояння московській пропаганді. У березні 2014 року «Могилянська школа журналістики» допомогла створити StopFake.org – спеціальний веб-сайт, що перевіряє факти, спростовує московські фейки та просуває журналістську грамотність. Цей же сайт пізніше розвинувся у вигляді щотижневого телевізійного шоу та подкастів. StopFake  зумів розвінчати інформацію про відкриття тренувального табору для ісламістських терористів в Україні, а також спростував міф про розп'яття українськими націоналістами російськомовних дітей (Ендрю Кремер, «Для боротьби з фейковими новинами, українське шоку показує ці самі фейки», The New York Times, 26 лист. 2017 р.). StopFake став однією із найвпізнаваніших за кордоном організацій для успішної боротьби з московською пропагандою («2017 Democracy Dinner» виявив глобальну загрозу дезінформації, Національний демократичний інститут міжнародних справ, 2 листопада 2017 року). 

 

Інша програма, яку провела одна організація зі Штатів, допомогла навчити більше ніж 15000 українців критично сприймати та передавати інформацію (Тара Сусмен-Пена і Катя Фогт, «Українці захищаються від дезінформації або Як навчитись довіряти та перевіряти», IREX, 12 червня 2017 року). Впродовж цього курсу число учасників, що перевіряли тільки що почуті новини, зросла на 22%. 

 

Український уряд також прагне протистояти дезінформації, хоч поки і зі слабкими результатами. У травні 2017 року президент Петро Порошенко наказав українським провайдерам заблокувати доступ до московитських веб-сайтів і соцмереж — VK (ВКонтакте), OK (Одноклассники) та пошукову систему Yandex (Яндекс). Таке рішення викликало певну стурбованість з боку Human Rights Watch, міжнародної організації захисту прав людини та свободи слова («Порошенко блокує російські соцмережі», BBC News, 16 травня 2017; Human Rights Watch, «Україна: Відміни заборону російських веб-компаній», 16 травня 2017 року). 

 

Найбільша вразливістю України, яку використовує Кремль у своїх операціях, є корупція (Україна – 131 у списку зі 167 країн за рейтингом міжнародної організації Transparency International). З часів здобуття Україною незалежності, уряд Московії використовував корупцію у якості зброї, аби послабити і без того крихкі демократичні установи України. В той час як багато українських політиків забруднили свою репутацію різними корупційними скандалами, маштаб усієї проблеми часів влади Януковича починав жахати. Посіпака Кремля стверджував, що для утримання влади у своїх руках він роздав хабарі обсягом $2 мільярди, що відповідає $1,4 мільйона кожного дня. А особливі «преміальні» отримували  члени виборчих комісій, що забезпечували лідерство його партії у виборчих списках (Максим Такер, «Колишній український лідер Віктор Янукович давав хабарі у сумі $2 млрд або ж $1,4 млн кожного дня свого президентства», The Guardian, 31 травня 2016 року). 

 

Зараз же у багатьох колах корупція вважається справжньою загрозою національній безпеці. Тож українське суспільство разом з чинним урядом розпочали чимало важливих антикорупційних заходів для стійкості своїх установ та захисту від згубного впливу Московії. Для цього було створено і Центр Протидії Корупції, який заповзято викривав різні корупційні справи вищого рівня, незважаючи на сильний тиск з боку владних структур (Джош Коен, «Щось дуже дивне коїться у Києві», The Atlantic Council Blog, 18 травня 2017 року). Крім того, звичайно під тиском европейських партнерів, український уряд зробив важливі кроки у плані реформ. Наприклад, відсторонення досить суперечливого генерального прокурора, якого звинувачували у захисті корумпованих кадрів. Цей же уряд представив нам електронне декларування, за яким усі чиновники повинні показувати публіці свої заощадження та прибутки. І нарешті цей же уряд заснував новий розслідувальний орган – Національне Антикорупційне Бюро України (НАБУ). Та незважаючи на всі ці досягнення, мали місце й цілі судові переслідування, які поставили під питання бажання українського уряду продовжувати курс справжніх реформ. (Костянтин Грант, «Невиконана анти-корупційна реформа України», Центр европейських політичних досліджень, 10 лютого 2017 рік). Більше того, такі установи як НАБУ, відчували на собі сильний тиск з боку влади. Так у грудні 2017 року Генеральну прокуратуру звинувачували у розкритті розслідування НАБУ, після чого деякі працівників НАБУ було затримано. У відповідь на це, Державний департамент США зазначив, що «ці дії… підривають довіру суспільства та ставлять під ризик міжнародну підтримку України» (Матіас Вільямс і Наталія Зінец, «Україна не помічає критики, а Захід збільшує тиск на корупцію», Reuters, 6 грудня 2017). Допоки українські установи, особливо судові, не доведуть своєї здатності вести розслідування проти чиновників вищого рівня та теперішнього режиму, доти сама Україна залишатиметься відкритою та вразливою ціллю для Кремля та його впливу у її внутрішні справи. 

 

Військовий конфлікт проти України застиг на місці, тож московський уряд прагне  зашкодити Україні іншим шляхом. Та незважаючи на величезний тиск її набагато могутнішого сусіда, Україна показала свою неймовірну стійкість, не без допомоги друзів і на міжнародній арені. Україна стала справжньою «точкою відліку» для агресії Московії і саме тому заслуговує довготривалої підтримки. Однак ця підтримка може виявитися палкою з двома кінцями. Оксана Сироїд, віце-спікер Верховної Ради України, у 2017 році заявила, що «Україна стала тестовим майданчиком для багатьох жахливих стратегій Кремля», і що «на жаль ми повинні змиритися з цим. А досвід України можуть використати Европа та Америка для усвідомлення всієї загрози з боку Московії (Ендрю Кремер, «Для боротьби з фейковими новинами, українські шоу теж показують брехню», The New York Times, 26 лист. 2017 р.). І віце-спікер має рацію. Адже, незважаючи на все ще реальні виклики, Україна винесла багато цінних уроків від початку 2014 року. 

 

Попри те, що Україна і справді є головною лабораторією для московської агресії за кордоном, вона також продукує і одні з найефективніших контрзаходи цій агресії шляхом співпраці уряду із громадськістю та міжнародними партнерами. Сполученим Штатам слід тісніше працювати з Україною для того, аби засвоїти та дати уроки протидії агресії іншим країнам, які стикнулися з асиметричними методами ведення гібридної війни. Отже, головні уроки:

 

Співпраця щодо кібербезпеки може бути корисною для Сполучених Штатів. 

 

Московська кібератака на Україну від початку 2014 року була безжалісною та багатогранною. Сама Україна – місце, де Московія проводить свої експерименти та визначає межу своєї активності, шукає дієві методи. Сполучені Штати та інші країни на міжнародній арені зробили важливі кроки, аби допомогти Україні створити її оборону. Крім того ця співпраця показує, як московський уряд проводить свої операції, і таким чином  дозволяє спрогнозувати такі типи атак у майбутньому. Допомога Україні протистояти цим загрозам є критично важливою і для побудови захисних систем у США теж.

 

Боротьба з дезінформацією починається з її усвідомлення.

 

Такі громадські ініціативи як StopFake проклали шлях для створення інноваційних технік, що можуть розвіяти брехню в медіа. Це у свою чергу допомогло збудувати певний скептицизм та інформаційну стійкість серед населення України. Здатність критично мислити – перший важливий крок у протидії брехні Москви. Недержавні організації в інших вразливих для пропаганди країнах повинні навчитися у StopFake не лише ефективних технік, але й справжньої  відваги  його персоналу.

 

Суспільство завжди грає важливу роль.

 

Починаючи з Евромайдану 2014-ого року, громадські організації в Україні відігравали ключову роль у контролі свого уряду, а також слугували своєрідним нагадуванням про його обіцянки дотримуватися курсу реформ. Тиск з боку українського народу через ці організації привів до цілком реальних реформ, особливо у питанні побудови антикорупційних інституцій. Міжнародна підтримка громадськості в Україні – вирішальна. Українське суспільство виросло, стало стійким та здатним до дій. Але, всупереч цьому, громадські організації і зараз відчувають певний тиск з боку противників реформ у країні.

 

Корупція – найкраща зброя в руках Кремля проти України.

 

Найкраща оборона проти московської зброї, яка діє не лише в Україні, але й в цілій Европі, — це наявність міцних демократичних установ, які були б менш вразливими для корупції. Український уряд і справді заснував варті довіри анти-корупційні органи. Але в той же час опір реальним реформам усе ще досить сильний. Україна все ще повинна докладати неймовірних зусиль для того, аби притяшгнути до суду деяких найвідоміших корупціонерів. Доки вся Україна не покаже своєї політичної волі протистояти корупції, доти вона залишатиметься вразливою для московської агресії. 

 

Висококваліфікована підтримка з боку Штатів – одне з рішень проблеми.

 

Адміністрація Обами, головним чином з допомогою колишнього віце-президента Джо Байдена, відігравала вирішальну роль у тиску на український уряд та на його нерішучість у проведенні реформ, всупереч постійним труднощам у прийнятті деяких рішень. Цей підхід приносить свої результати, але суттєвий прогрес можливий лише за наявності довготривалого втручання та тиску з боку Сполучених Штатів.   

 

Політика санкцій є недостатньо ефективною.

 

Санкції Сполучених Штатів та Евросоюзу не принесли суттєвих результатів ні у виконанні Мінських домовленостей, ні у процесі повернення Криму Україні. Складається враження, що Московія має змогу успішно протистояти тиску, бо досі втрати через санкції не були надто обтяжливими для самої Московії. Саме тому для досягнення бажаних результатів (а саме виконання Мінських домовленостей та повернення Криму Україні) уряд Сполучених Штатів повинен суттєво збільшити свій тиск та використати всі можливості, зазначені у законі про покарання ворогів США (CAATSA), аби збільшити кількість санкцій проти прокремлівських суб'єктів, співпрацюючи разом з Евросоюзом.

 

Коментар редколегії Radio Lemberg: як бачимо з цього розділу доповіді, шановний сенатор США дуже часто цитує статті про Україну у західних медіа, багато авторів яких самі ж і поширюють кремлівські догми, наклепи та брехню про Україну. Можемо тільки екстраполювати ці висновки на інші розділи його доповіді, і уявити собі скільки там є гебнявого лайна за геббельсовським принципом 60/40…

Розділ доповіді сенатора стосовно Грузії можна прочитати тут.

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles