logo

Thursday, 01 February 2018 13:50

СЕНАТОР БЕН КАРДІН: АНАЛІЗ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ КРЕМЛЯ ПРОТИ ГРУЗІЇ

Бен Кардін, Сенат США, 10.01.2018, переклад українською Петро Козак 

На початку січня Бен Кардін, відомий сенатор-демократ зі штату Мериленд, оприлюднив свою доповідь з аналізом головних методів гібридної війни, які застосовує Кремль для дестабілізації ситуації у різних країнах, під назвою: «Асиметричний наступ Путіна на демократію в Московії та світі: наслідки для національної безпеки США». 

Ми продовжуємо публікацію окремих розділів цього документу, і другим ми переклали розділ його доповіді, який стосується Грузії. Розділ про Україну можна прочитати тут

Вторгнення у Грузію у 2008 році є яскравим прикладом того, як Московія використовує силу, загарбуючи територію всередині іншої країни. Після багатьох років зростання напруги, у серпні 2008 року московитські війська підтримали сепаратистів у Південній Осетії та Абхазії, що завершилося визнанням московським урядом незалежності цих двох регіонів. 

 

Цей конфлікт також унаочнює нам перший приклад використання кібератак поруч з військовим вторгненням; це іноваційний метод ведення війни, який Московія «відшліфувала» пізніше під час свого вторгнення в Україну через шість років після Грузії. Від 2008 року, пропаганда московитського уряду та його підтримка політичних партій і громадських організацій є значною проблемою в Грузії, адже про-демократичні сили країни прагнуть поглибити інтеграцію зі Заходом. 

 

Ще перед серпнем 2008 року зростала напруга в Південній Осетії та Абхазії — в регіонах, за які точилися суперечки з часу незалежності Грузії в 1991 році, а саме в Південній Осетії та Абхазії. На початку серпня сепаратисти з Південної Осетії обстріляли грузинські села, що й спричинило розгортання армії Грузії на цій території (Джим Ніколь, «Московитсько-грузинський конфлікт у серпні 2008 року: Наслідки для інтересів США», Бібліотека Конгресу). 

 

Московія відповіла на цю операцію, вибивши грузинські війська з їхніх позицій атакою важкої техніки (Енн Барнард, «Московити захоплюють колишні позиції сепаратистів для атаки на центральну Грузію», The New York Times, 10.08.2008). Пізніше стало ясно, що московитська атака не обмежилась лише військовими методами, а була набагато складнішою. 

 

Незважаючи на зовні раптову ескалацію до стану гарячої війни, грузинський уряд звинувачував Московію у підготовці до гібридної війни ще за місяць до вторгнення. 

 

Ще 20 липня грузинський уряд пережив DDoS-атаку (напад на комп'ютерну систему), веб-сайт президента М.Саакашвілі  припинив свою роботу на 24 години (Шведський науково-дослідний інститут оборони, «Можливі кіберзагрози, ставлення Московії до інформаційної війни та політики», травень 2010; Джон Маркофф, «Перед автоматним вогнем – кібератаки», The New York Times, 13.08.2008)

 

Як тільки московитські війська ввійшли на грузинську територію 08.08.08, веб-сайти президента Грузії, парламенту, міністерств оборони та міжнародних відносин, національного банку, а також веб-сайти кількох ЗМІ зазнали кібератак (Шведський науково-дослідний інститут оборони, «Можливі кіберзагрози, ставлення Московії до інформаційної війни та інформаційних операцій»; «Грузія – Москва веде кібервійну», Telegraph, 11.08.2008). 

 

 Уряд Грузії звинуватив Московію у проведенні цих атак, але Кремль усе заперечував (Джозеф Менн, «Експерти: Кібератаки на веб-сайти Грузії пов'язані з московським урядом», LA Times, 13.08.2008; «Грузія – Москва веде кібервійну», Telegraph, 11.08.2008). 

 

Майкл Сулмеєр, старший працівник Пентагону у справах кібербезпеки за адміністрації Обами, сказав, що московитське вторгнення було «одним з перших випадків, коли звичні наземні операції «одружилися» з кібератаками. Це вторгнення не лише дало зрозуміти ефективність таких технік разом з іншими операціями, але й показало прагнення московитів використовувати їх. І вони це зробили» (Еван Оснос, «Трамп, Путін і нова Холодна війна: що ховається за московським втручанням у вибори 2016 року – і яка брехня чекає на нас попереду?», The New Yorker, 06.05.2017). 

 

Уряди Естонії та Польщі швидко мобілізувалися для допомоги грузинській владі повернутися «в онлайн». Помічним був досвід Естонії, яка постраждала від кібератак на її інфраструктуру роком раніше. 

 

Саакашвілі прийшов до влади під час Трояндової революції 2003 року. Від самого початку президент прагнув збудувати тісніші зв'язки із Заходом, притягуючи тим самим до себе гнів Путіна. У квітні 2008 року, на саміті у Бухаресті, НАТО пообіцяло надати Грузії «План дій щодо членства в НАТО» (НАТО, Декларація саміту в Бухаресті, 03.04.2008).

 

На це Путін відповів заявою, що розширення НАТО до кордонів Московії «буде розцінюватися як пряма загроза безпеці нашої країни» (Майкл Еванс, "Володимир Путін сказав на саміті, що прагне безпеки та дружби", The Times, 24.07.2008). Водночас, активні кроки Грузії поглибити зв'язки з НАТО були не єдиним, але критичним фактором, який схилив Московію до її рішення про вторгнення. 

 

Ця коротка війна стала передвістям тієї гібридної атаки Московії на Европу, аби протистояти розширенню НАТО й ЕС та консолідації демократії на континенті. Сьогодні Московія визнає «незалежність» Абхазії та Південної Осетії і, за допомоги сепаратистів, продовжує тримати свої війська у цих двох захоплених регіонах. («Московія визнає Абхазію та Південну Осетію»,  Radio Free Europe/Radio Liberty, 26.08.2008; Даміен Шарков, «Московитські солдати проводять тритисячні навчання в окупованому регіоні Грузії», Newsweek, 13.06.2017). Москва також уклала угоди про партнерство та стратегічний союз із цими двома регіонами, лише посилюючи цей заморожений конфлікт. 

 

Війна у Грузії співпала з політичними змінами у США, а саме з переходом влади від адміністрації Буша до адміністрації Обами. Здавалось адміністрація Буша в останні дні своєї діяльності не горіла бажанням накладати на Московію санкції за її вторгнення у Грузію.  Адміністрація Обами ж прагнула «перезавантажити» стосунки з Московією, що завадило силовим заходам у відповідь на Кремлівську агресію. Та незважаючи на відсутність рішучої відповіді московським діям, обидві адміністрації суттєво долучилися до розбудови урядових інституцій Грузії, а також допомогли її інтеграції у структури НАТО (Державний департамент США, «Факти про стосунки США та Грузії», 26.11.2016).

 

Окрім своїх військових атак на грузинську територію, московитський уряд також підтримує різноманітні прокремлівські політичні партії, недержавні організації та пропаганду у країні. Наприклад, є інформація, що Obiektivi TV (одне з медій у Грузії) підтримувався за рахунок фінансування Кремля для підтримки ультра-націоналістичної політичної партії «Альянс патріотів» (IREX, «Рівень стійкості медій 2017: Створення надійних та незалежних медій у Европі та Евразії», 2017). 

 

Ксенофобські, гомофобські та антизахідні сюжети Obiektivi TV допомогли «Альянсу патріотів» перейти поріг та пройти до парламенту Грузії під час виборів у жовтні 2016 року. Московитська пропаганда у Грузії межує з божевіллям. Напиклад, вона стверджує, що США використовує «Центр досліджень суспільного здоров'я ім. Річарда Лугарда» для біологічних тестів над населенням Грузії (Посольство Грузії, інформацію надано у відповідь на запити від сенатора США, Бена Кардіна, 29.08.2017). Грузинський уряд повідомляє, що у країні активно діють декілька промосковитським груп, серед яких «Московитський інститут стратегічних досліджень» і фундація «Русскій мир», дві відомі установи, які Кремль використовує для поширенняя свого впливу за кордоном. 

 

Незважаючи на постійний тиск, Грузія виконала вимоги Угод про Асоціацію та про Вільну торгівлю з ЕС в червні 2014 року —два важливі кроки у процесі інтеграції з Европою. Крім цього, Грузія отримала безвізовий режим з Евросоюзом у грудні 2015 року (Европейська комісія, «Доповідь комісії: Грузія відповідає критеріям ліберизації візового режиму, 18.12.2015).

 

А на саміті НАТО у Вельсі 2014 року, Альянс схвалив "Засадничий пакет співпраці між НАТО та Грузією", який включає «створення обороноздатності, тренування, навчання, посилення взаємозв’язків, а також можливості для взаємодії зі силами союзників» (НАТО, «Відносини з Грузією», 23.08.2017). Ці заходи мають на меті посилити обороноздатність Грузії, а також допомогти їй підготуватись до вступу у НАТО. 

 

Сполучені Штати також надають істотну підтримку Грузії від початку московитського вторгнення у 2008 році, проте адміністрація Трампа вимагає різкого скорочення фінансування. У 2016 фінансовому році Грузія отримала $47,5 мільйонів через фонд «Допомоги Европі, Евразії та Центральній Азії»; у 2018 фінансовому році адміністрація зробила запит лише на $28 мільйонів. Але Комітет з питань асигнувань Сенату США затвердив $63 мільйони для Грузії на 2018 фінансовий рік.  (Закон "Про асигнування" Державного департаменту США, закордонних операцій та суміжних програм, 2018) Проте, цей закон розглядатимуть у Сенаті.

 

ГОЛОВНІ УРОКИ:

 

Гібридна війна вже тут і надовго: 

 

Війна проти Грузії була першим прикладом використання кібератак поруч з військовими ударами. Ці ж методи було відтворено та вдосконалено шість років пізніше — проти України. Іншим країнам (наприклад балтійським), які вразливі до подібних атак московитського уряду,  треба уважно вивчити приклад Грузії. 

 

Гнучкість асиметричного арсеналу: 

 

Відразу після військової агресії проти Грузії, московський уряд продовжив свій тиск і вплив, використовуючи дезінформацію, підтримку недержавних організацій, а також втручання у політичні справи. Поки що важко сказати наскільки, але Московія має значний вплив у Грузії, використовуючи ці та інші різні засоби. 

 

Зобов'язання Заходу є вирішальними:

 

Сполучені Штати та ЕС надавають суттєву підтримку та політичну допомогу Грузії, починаючи з війни 2008 року, аби посилити демократичні інституції та захистити від агресії Московії. Ця підтримка суттєво допомогла упередити оновлену московську агресію, але не була достатньою аби допомогти Грузії протистояти повному спектрові кремлівських технологій втручання у внутрішні справи.   

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles