logo

Wednesday, 05 September 2018 21:00

АНТИ-МІГРАЦІЙНІ СПІЛЬНИКИ ПУТІНА В ЕВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Janos Szeky, Radio Lemberg, 05.09.2018 

 

Празький аналітичний центр Kremlin Watch недавно опублікував рейтинг країн ЕС згідно з їхніми контр-заходами проти диверсійних операцій Кремля. Грецію та Кіпр в рейтингу визнали колаборантами Кремля (хоча схоже, що Греція зараз поступово прокидається), а ще п'ять країн віднесено до тих, які «заперечують» московську загрозу. Це Португалія, Італія, Австрія, Словенія та Угорщина. 

 

Окрім віддаленої Португалії, всі ці країни є сусідами у Східній Европі. До них можна додати і Баварію (федеральну землю на півдні Німеччини). 

 

Звичайно, це не лише просто заперечення, а справжня відкрита співпраця. Менші партнери в коаліційних австрійському й італійському урядах, «Freedom Party» та «Lega», підписали угоду щодо співпраці з партією «Единая Россия». Після того, як міністр закордонних справ Австрії, Карін Кнайссль, запросила Владіміра Путіна та RT на своє весілля (не впустивши водночас австрійську пресу) та низько клонилася Путіну, дякуючи за танець, вибухнув справжній міжнародний скандал (ця дружба має довшу історію — запрошення приготувала вдова колишнього президента Клестіля, Марґот Леффлер, яка сама була послом у Москві з 2009 по 2014). Що стосується Угорщини, то прем'єр-міністр Віктор Орбан є єдиним лідером в ЕС, який щороку регулярно бачиться з Путіном, іноді навіть двічі на рік. Лідер Християнсько-Соціального Союзу, політичної партії в Баварії, та прем'єр-міністр цього регіону з 2008 по 2018 рік, Горст Зеегофер, має неймовірно теплі стосунки з Путіном та його командою, набагато тепліші за ті, які має його бос в Берліні, бундесканцлер ні Анґела Меркель, яку йому не вдалося скинути з посади цього року.
 


Існує ще щось, що змушує ці країни перебувати окремо від Европи. Ними керують або в них переважають політики, які вважають питання міграції найважливішим у сьогоднішньому порядку денному. Не відносний спад в економіці Европи, не криза ліберальної демократичної моделі, не московська агресія, не загроза з боку Китаю, і навіть не глобальне потепління. Що справді має для них значення, так це іміграція з Близького Сходу та Африки. У 2015 році (найважчий та найгірший рік за всю кризу з біженцями) це означало 1,300,000 біженців, що є менше ніж 0,3% всього населення ЕС. Прибічники цієї політичної ідеології кажуть, що впоратися з цим — поза межами можливостей ЕС. Вони кажуть, що проблема з біженцями є реальною смертельною загрозою для европейського добробуту, закону та християнської віри, а також для перевіреного часом европейського стилю життя. 

 

Зараз же по всій Европі ми бачимо політиків та партії, які роблять міграційне питання центральним; проте лише в декількох країнах вони справді мають силу. Це Австрія, Німеччина (власне Баварія), Угорщина, Італія та Словенія, де Янес Янша переміг у виборах після анти-іміграційної кампанії та вже збирається сформувати свій уряд. 

 

Як ми м Одеси оцінити цю ситуацію — чи це повна байдужість до підривної діяльності з боку Московії (чи навіть співпраця з нею), чи це перетворення питання іміграції на вирішальне в політиці? Звичайно, немає жодних доказів, що ця політична стратегія створювалася в якихось секретних московитських штабах. Та простим збігом це теж не назвеш. 

 

Віктор Орбан, угорський прем'єр-міністр, фактично оголосив війну «лібералам» та «68-річкам». Так він називає европейську центристську політичну еліту, яку змальовують як пост-модерних лівих, що прагнуть перенести Европу в «пост-християнську» (тобто мусульманську) та «пост-національну» епоху. Він хоче побороти її на европейських виборах 2019 року. Як? «Настав час, — сказав Орбан у промові в Тушваньош, — коли европейським виборцям треба звернути увагу на одне справді велике та важливе европейське питання, а саме — на іміграція та наше майбутнє, пов'язане з ним». Коротше кажучи, він мав на увазі, що потрібно зробити іміграцію найважливішим питанням европейської політики. 

 

Орбан прагне розробити поле та модель політичної боротьби, в якій він та його союзники мали більше шансів витіснити або принаймні серйозно послабити теперішню ліберальну демократичну еліту ЕС — що, звичайно, збігається з метою Московії. "Ліберальна демократія" — це не змовницькі пост-модерні ліві, які працюють над загибеллю Европи, а скоріше те, що Стаття 2 Договору про ЕС описує так: "Союз засновано на цінностях і повазі до людської гідності, свободи, демократії , рівності, верховенства права та повазі до прав людини, зокрема і прав меншин. Ці цінності є спільними для держав-членів у суспільстві, де переважають плюралізм, толерантність, справедливість, солідарність та рівність між жінками та чоловіками». 

 

На цей момент Орбан має мало шансів очолити переможну анти-ліберальну армію, та взяти під контроль власний альянс, Европейську Народну Партію, чи створити робочу групу з маргінальних «популістських» партій. Але ще багато сюрпризів може встатися до травня 2019 року, бо "Великий Брат" Орбана, Кнайссель та Сальвіні надто вправно володіє низьким та непристойним мистецтвом провокації.

Переклад українською — Петро Козак 

Схоже в даній категорії: « PREVIOUS Статті NEXT »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles