logo

Аlexander Vershbow, The Washington Post, 21.06.2018

 

Президент Трамп знову просуває ідею зустрічі з Владіміром Путіном. Здається, Трамп і досі вірить у можливість укладення «великої угоди» з Московією, якщо тільки він лише зайде до кімнати з московським президентом. Та велика угода – це велика ілюзія. 

 

Ми всі хотіли б пригальмувати цю низпадну спіраль у відносинах США з Московією. Але саме лише бажання не покращить ситуації. Фундаментальні відмінності не можна так легко побороти. Довготривалого та стійкого покращення неможливо досягнути, стираючи важливі відмінності чи ставлячи суверенітет таких держав як Україна під загрозу — що Трамп власне і зробив під час недавньої зустрічі G7. Покращення є можливим, якщо ми стоятимемо на своїх принципах та наполягатимемо на змінах у поведінці Московії, яка і привела до цього розриву у стосунках. 

 

Незаконно окупувавши Крим, проводячи неоголошену війну на сході України, окупувавши немалі шматки територій Сакартвело та Молдови, путінська Московія познущалася над міжнародним правом та твердо встала у позицію ревізіоністької сили, підриваючи базу для співпраці стосовно побудови системи безпеки в Европі. У Сирії Путін не боровся проти «Ісламської держави», а підтримував режим Башара Ассада, надаючи Ірану стратегічну опору, та збільшуючи небезпеку для Ізраїлю. Щодо контролю над озброєнням, Путін грубо порушив деякі угоди, включно і з «Договором між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності». Він систематично прагнув втрутися у вибори на Заході, а також дискредитувати наші демократичні установи, а також НАТО й ЕС. 


Коротше кажучи, Путін визначає інтереси Московії як опонування Заходу і зовсім не є зацікавленим у компромісах з питань, що хвилюють нас. Його ворожість керується, передусім, внутрішньою політикою. Москва боїться, що ідеї Заходу, а також їхній потенціал, можуть утвердитися в Московії та підірвати режим Путіна. А це означає, що Путін та його машина пропаганди і далі використовуватиме сюжет «Московія під облогою», в якому Московія бореться з ворогом, москвофобським Заходом, який прагне послабити Московію, а не поважати її велику потугу. 

 

Ця ментальність, ідеологія «облоги», найближчим часом нікуди не зникне, бо путінська система не зможе забезпечити процвітання та підвищити життєві стандарти своїх громадян без фундаментальних реформ — реформ, які би оначали лібералізацію режиму більше, ніж Путін вважає за потрібне. 

 

За таких обставин, ми повинні відкинути фантазії про «велику угоду» з Путіном на користь стратегічної витримки. Найкраще, що ми можемо зробити в найкоротший термін — це впоратися з цим викликом та зменшити ризик прямого конфлікту, як за допомогою сильного стримування, так і за допомогою інструментів Холодної війни, таких як контроль над озброєннями та військова прозорість. 

 

Стратегічна витримка не означає бути пасивним. Нам слід і далі відстоювати наші цінності і підтримувати ті залишки громадянського суспільства на Московії. Нам слід долучитися до діалогу з Московським урядом і спробувати співпрацювати у таких питаннях, де наші інтереси перетинаються (Північна Корея, наприклад). А також нам слід продовжувати говорити про такі теми, як східна Україна. 

 

Однак, потрібно чекати, що у більшості питань Московія буде більш зацікавленою грати роль руйнівної сили, прагнучи зменшити вплив США більше, ніж шукати взаємовигідні вирішення. Можливо ми повинні будемо навіть дочекатися виходу Путіна з гри, перед тим як почнуться реальні позитивні зміни у наших стосунках з Москвою. 

 

Це не означає, що Трампу не слід зустрічатися з Путіним у найближчі місяці. Але і не означає це, що президент Штатів має прагнути лише хорошого фото. Він повинен сказати Путіну, що нашим урядам слід попрацювати над підготовкою до реальних результатів, перш ніж назначати дату для зустрічі. І він повинен координувати свої дії з усіма союзниками та Конґресом, чия підтримка і солідарність може посилити його позицію щодо Москви. 

 

Які ж заходи можуть бути погодженими? Для зменшення ризику випадкового військового конфлікту, ми могли б шукати порозуміння з Московією у зменшенні розмірів військових навчань в Европі, та в посиленні чинних угод про попередні спостереження над навчаннями. Ми можемо запропонувати поглиблення військового діалогу між НАТО та Московією та розширити обмін інформацією, що стосується терористичних загроз. Ми можемо також запропонувати візити до американських та московських військових об'єктів для проведення перевірок на місцях, які могли б послабити занепокоєння кожної сторони щодо невиконання Договору між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, перш ніж ця історична угода буде остаточно зруйнованою. Ми можемо навіть закликати до спільних дій проти кібератак на об’єктах критичної інфраструктури та у виборчих системах — хоча й не сподіваючись, що Московія визнає свою провину за втручання у вибори 2016 року в США. 

 

Угоди щодо таких кроків не змінять наших відносин. Але вони можуть пригальмувати ту низпадну спіраль та створити простір для того, аби братися за набагато складніші питання — такі як виведення Московії з території східної України. Це може суперечити інстинктам Трампа ретельно готуватися до саміту саме таким чином, але результати будуть набагато суттєвішими, ніж ті, яких було досягнуто в Сінґапурі [на зустрічі з Кім Чен Ином]. 

 

Александр Вершбоу — колишній заступник генерального секретаря НАТО, а також колишній посол США до Московії, Південної Кореї та НАТО.

Переклад українською — Петро Козак

Michael MacKay, Radio Lemberg, 23.06.2018 

 

The Foreign Minister of Lithuania, Linas Linkevičius, has completed a visit to the Luhansk region in Ukraine. While in eastern Ukraine, he went to the village of Katerynivka, which is on the front line where Russian invasion-occupation troops have been attacking Ukrainian defenders and civilians for the past four years. Minister Linkevičius said in a tweet from Luhansk that Lithuania is exploring opportunities for joint projects with local businesses in eastern Ukraine, which are key to improving everyday life for Ukrainians. He also wanted to support the work of Lithuanian non-governmental organizations for their continuous humanitarian help to the people of Ukraine “while they’re resisting [the] aggressor” [meaning Russia].

 

The Lithuanian foreign minister went right up to the ‘contact line’ where Russia is invading Ukraine. He went to the village of Katerynivka, which is less than 500 metres from Russian fortifications and fire points. Katerynivka was in the “grey zone” between Russian aggressors and Ukrainian defenders, and was liberated in the second half of January this year. It is now safely connected back to free Ukraine.

 

Linas Linkevičius wrote on Twitter: “My message to the people of Ukraine: Your fight against aggressor is not forgotten. Your struggle for freedom and Euro-Atlantic future of your country is  supported. #Lithuania and International Community stand with #Ukraine.” His words have profound resonance because he gave them from the most forward position of a great European nation’s stalwart defence against foreign invasion from Russia. 

 

Minister Linkevičius is a regular visitor to Ukraine. He made another morale-boosting trip to the battlefront in March 2016 when he went to Shyrokyne, a village on the Azov Sea in Donetsk region. Shyrokyne was occupied by the Russian armed forces in 2014, but liberated by the Azov battalion of the Ukrainian armed forces on 10 February 2015. Lithuania’s foreign minister visited Avdiivka on 10 February 2017. Avdiivka is a town directly north of Russian-occupied Donetsk city.

 

No other political leader from a Western democracy has demonstrated the kind of solidarity with the Ukrainian people that Linas Linkevičius has done. The President of Lithuania, Dalia Grybauskaitė, has always been a firm defender of European ideals against Russian tyranny. Lithuania acts on its principles. For example, Lithuania has delivered ammunition to the Ukrainian armed forces from the start of Russia’s invasion. Lithuania joined the LITPOLUKRBRIG: the Lithuania-Poland-Ukraine Brigade, named after named after Konstanty Ostrogski, which is based in Lublin, Poland.

 

Other countries that talk a good game about being friends of Ukraine and about standing up to Russian aggression come up short when it comes to putting action behind the words.  Canada is a particular disappointment. Much is made about the substantial Ukrainian diaspora in Canada, but this has not translated into action in support of Ukraine that comes anywhere close to the level of Lithuania. Chrystia Freeland has been Canada’s Minister of Foreign Affairs since January 2017. Minister Freeland has not visited eastern Ukraine once. This is surprising, given that she is of Ukrainian heritage, and has close ties to Ukraine that go back to pre-independence days and the Rukh movement. Canada is absent where it really counts in Ukraine, which is on the battlefront where Ukrainians defend Western values – Canadian values – from the onslaught by Muscovy. Canada is a big country, and could be a big influence for good by standing up against Russian aggression. It is strange and disappointing that Canada’s actions do not match its words. Chrystia Freeland is noticeably absent from Donbas whereas Linas Linkevičius is prominent. Ukrainians take note of the difference between Canadian expressions of “deep concern” and Lithuanian actions such as a morale-boosting visit by their foreign minister to Ukrainian soldiers on the invasion-by-Russia battlefront. 

 

Lithuania is front and centre as an ally of Ukraine. Linas Linkevičius has made the effort to go to the front lines several times to talk to the troops and show support for Ukrainian defenders. Lithuania’s show of support is matched by tangible support: matériel for the Ukrainian armed forces and humanitarian assistance for the people of Donbas. Lithuania is a little country, but it is a mighty friend to Ukraine.

Michael MacKay, Radio Lemberg, 22.06.2018 
 
 
A United States congressional delegation will not go to Ukraine next week. Senators John Kennedy, Richard Shelby, Steve Daines, and John Hoeven will not visit Ukraine, the democratic nation that is the sole fighting defender of Western civilization from the scourge of war and invasion coming from the Russian Federation.
 
The US Senators will not be expressing support for the Ukrainian people in their Good Fight. They will not witness the unity of purpose that has forged the Ukrainian nation. They will not see the nobility of spirit that has galvanized Ukraine to action to not only survive but to triumph over the vicious onslaught of Muscovy barbarism.
 
The US Senators will not see the destruction and sorrow caused by Putin’s unprovoked war against the Ukrainian people. They will not go to the memorials to the Heaven’s Hundred of the Revolution of Dignity. They will not pay their respects at the graves of the heroes of the war of national salvation from the Russian invasion, ongoing for over four years. They will not visit the hospitals where the wounded recover and are rehabilitated. They will not meet the refugees, Ukrainians who are made homeless in their own land by foreign Russian invaders. They will not listen to Ukrainian political and civil society leaders, who could enlighten them about the horror of Putin’s War and also about the prospects for victory of good over evil.
 
Instead of backing Ukraine, defender of the West, the four US Senators will be appeasing Russia which is at war with the West. Urged by the US Ambassador to Russia, Jon Huntsman, a group of US Senators will go to Russia over the July 4 American national holiday. No one is able to say clearly why they are going to Russia. The language used by the Senators in talking about the trip is exactly what the Kremlin uses. The talk is all about “co-operation” and never about Russia’s war against Ukraine. “We think it's good for us to talk,” said Senator Richard Shelby to CNN. Senator John Kennedy told CNN that the US and Russia share “areas of common interest.” He also said that he hopes to “establish rapport between the United States Congress and the Putin administration.”
 
The United States has an obligation to uphold the sovereignty and the territorial integrity of Ukraine. This was a solemn promise given by the US in 1994 in the Budapest Memorandum on Security Assurances. Ukraine agreed  to give up nuclear weapons, and the US, the United Kingdom, and Russia gave security assurances to Ukraine. Ukraine became a non-nuclear weapons state. Russia invaded Ukraine on 20 February 2014 and broke the promises it made under the Budapest Memorandum. The US and the UK failed to stop Putin, and broke their promises. The post-Second World War rules-based international order was shattered by Putin’s War and by Western appeasement of it.
 
Four Russia-appeasing US Senators will go to Russia for July 4: Kennedy, Shelby, Daines, and Hoeven. But the US Senate was not always under the influence of the Putin regime as it is today. A year and a half ago, three US Senators visited Ukraine to stand up for the US’s true strategic ally. Senators John McCain, Lindsey Graham, and Amy Klobuchar visited Ukraine at the very end of 2016 and over New Years 2017. They even visited the battlefront in Donbas where the Ukrainian armed forces defend against bombardments and assaults by the Russian armed forces. Speaking in Shyrokyne in Donbas region, on the Azov Sea and within gunshot range of the Russian invaders, Senator Graham said to Ukrainian Marines: “Your fight is our fight.”
 
Russia is the mortal enemy of the United States, as it is of all Western democracies. Russia is at war with Ukraine, the vanguard of the West. Four US Senators who plan to go to Russia are completely ignoring Ukraine. This is a vicious blow to the cause of freedom. The United States should be in the fight on the side of democratic Ukraine against fascist Russia. It is in the US’s strategic interest to do so and the US has obligations to Ukraine under international agreements.
 
To ignore Ukraine is bad enough. But to ignore Ukraine to pay court to Putin in Russia is the worst outcome imaginable. If the four US Senators go to the enemy Russia and break the embargo on high-level contact with the Putin regime, then the unity of the democratic West will be put under severe strain. In a short one and a half years, the US Senate will have transitioned from firm support for the West’s defender Ukraine to craven support for Russia which is at war with the West.
 
While four US Senators deceive themselves about “talking to Russia,” Russian armed forces are attacking Ukrainian defenders and civilians in Donbas and Russian occupation authorities are persecuting Crimean Tatars and Ukrainian loyalists in Crimea. Russia has been committing war crimes and violating international human rights law for over four years. But in the face of this onslaught, the resistance of the Ukrainian people is indomitable. Before the appeasing US Senators play geopolitical games in Moscow they should know this: Ukrainians will never surrender. Ukraine will never give up its land or its people. Crimea and Donbas will never be a part of Russia. Appeasing Western politicians cannot surrender to Putin that which they do not possess: they cannot give up Ukraine when Ukrainians will never give up on themselves.
 
Because Senators John Kennedy, Richard Shelby, Steve Daines, and John Hoeven ignore Ukraine and are ignorant about Ukraine, their mission to appease Russia will fail. Thank goodness.
Сторінка 1 із 406

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles