logo

Воскресенье, 08 марта 2020 09:57

ВОЛОДИМИР ЗЕЛЕНСЬКИЙ: МОЄ ЗАПРОШЕННЯ ДО БІЛОГО ДОМУ? МЕНІ СКАЗАЛИ, ЩО ЙОГО ГОТУЮТЬ

Shaun Walker, Andrew Roth, The Guardian, 07.03.2020 

 

Телекомік, який став білою вороною серед українських керівників країни – про Путіна, владу та імпічмент Трампа. 

 

Яка різниця між тим, щоби грати роль президента на екрані та бути ним у реальному житті? Невелика, за словами Володимира Зеленського, людини, яка зробила і те, й інше.

 

"Це дуже схоже", - каже він, а його дрібну фігуру поглинає зелене шкіряне крісло у його розкішному президентському кабінеті. Потім він передумує: у реалії справжня робота президента триває цілих п’ять років і супроводжується набагато більшими проблемами, ніж те, що можна описати в одному сезоні телешоу. "Це правда, що є більше проблем. Вони катастрофічні. Вони з’являються, вибачте на слові, як прищі на 18-річному юнаку. Ви не знаєте, де вони вискочать, або коли."

 

42-річний президент розмовляє своєю рідною москвинською мовою, його виразне обличчя миттєво переходить від виразу веселого хлопчиська до виразу стомленого занепокоєння.

 

Нагальна проблема - коронавірус. Розлючені селяни, боячись, що їхня лікарня приймає евакуйованих осіб з Китаю, напали на автобуси, що їх перевозили. За день до того, як ми зустрілись, Зеленський відправив свою міністерку охорони здоров’я приєднатися до евакуйованих осіб у карантині, щоби довести, що вони не становлять небезпеки. "Це був її вибір, але я запропонував це", - каже він і посміхається, маючи на увазі, що він по-суті не залишив їй вибору.

 

Це саме таке раптове рішення, яке могло би прийняти його телевізійне альтер-его. В українському телесеріалі «Слуга народу» Зеленський грає роль пересічної людини, яка не має політичного досвіду, але яка попадає на посаду президента країни. У квітні минулого року, через кілька тижнів після виходу у світ фінальної серії третього сезону телесеріалу, він набрав 73% голосів на справжніх президентських виборах у країні. А вже у травні 2019 він розпочав роботу по-справжньому. В нашу епоху електоральних успіхів аутсайдерів Зеленський став чи не найнеймовірнішим з них всіх.

 

Управління країною з 42 мільйонів людей, яка в останні кілька років пережила революцію та загарбанння земель Владіміром Путіном, і яка веде війну в східних регіонах - завдання нелегке, особливо для політичного новачка. Але перший президентський рік Зеленського в реальному житті отримав таку одну сюжетну лінію, яку навіть сценаристи його телешоу напевно би відкинули як зовсім неправдоподібну, — а саме залучення іншого несподіваного президента аж за межами Атлантики. 

 

Після десятиліть нарікань американських політиків на Україну за її продажну політику, дуже іронічно, що саме американський президент намагався корумпувати свого українського колегу. Дональд Трамп хотів одного від Зеленського: розслідування українських ділових угод Гантера Байдена, сина Джо - його потенційного опонента на президентських перегонах 2020 року. Трамп через помічників дав зрозуміти, що він позбавить Україну $391,000,000 військової допомоги, а також не дасть шансу Зеленському на омріяний візит до Білого дому – поки він не виконає цієї вимоги.

 

Взаємодії Трампа з Зеленським стали основою його судового процесу імпічменту в січні, причому найгучніші докази були опубліковані самим Трампом — а саме меморандум про телефонний дзвінок від 25 липня між двома лідерами. У ньому Зеленський улещує Трампа, делікатно намагаючись не вступати з ним у злочинну змову: "Ви для нас великий вчитель", - каже він в одному з декількох уривків, де їх розмову важко читати без огиди. Водночас Трамп підкреслює, скільки США зроблять для України, якщо тільки Зеленський накаже почати розслідування щодо Гантера Байдена.

 

Українські політичні опоненти підловили його на цьому улесливо-підлабузницькому тоні і він навіть отримав прізвсько «Моніка Зеленські».

«Ви маєте цілковиту рацію. Не лише на 100%, а фактично на 1000%» — каже він, коли Трамп стверджує, що Анґела Меркель «нічого не робить» для України (а насправді Евросоюз є найбільшим фінансовим донором України). Та цей скандал набагато гучніше зрезонував у самих США; війська Московії досі перебувають на сході країни, тож більшість українців схвалюють ідею втримати підтримку США за будь-яку ціну.

 

Зеленський видавався неспокійним, коли Трамп випустив цю стенограму-меморандум телефонної розмови за кілька годин до того, як вони удвох провели незручну прес-конференцію минулого вересня в будівлі ООН. Сьогодні йому, здається, вже зручніше обговорювати все це, хоча він каже, що він втомився від цієї саги про імпічмент, яка домінує в кожній розмові про Україну. "Я думаю, що Україна пройшла через цю історію з честю та піднятою головою", — каже він.


Ze Trump

 

Та він досі не отримав обіцяного запрошення до Білого дому, і зрозуміло, що це його дратує. «Мені сказали, що воно готується. Мені важко це чути. Я – людина, яка завжди працює до дедлайнів. Наші дипломати обговорюють це з американськими дипломатами. Я б хотів, щоб у нас була плідна зустріч.”

 

 

Але приниження продовжувалися. Наприкінці січня, за два дні до того, як держсекретар Майк Помпео мав поїхати до Києва для демонстрації підтримки США, він дещо «підмочив» цю свою місію, накричавши на репортера: "По-вашому, американцям не байдужа Україна?" і попросивши її показати Україну на карті, ніби це було якесь невідоме князівство, а не найбільша країна Европи. Коли ж вони зустрілися, каже Зеленський, Помпео наполягав, що його неправильно процитували. Він каже, що є "вдячним США за те, що нас нас підтримують обидві політичні партії". Але як щодо президента?

 

Зеленський робить паузу та сміється. Він переводить подих перед довгою, заплутаною і у більшості беззмістовною відповіддю про приголомшливу підтримку США, яку він відчуває, від американського президента та його підлеглих. Він більше нічого і не може сказати. Відомо, що Трамп – особа мстива, та ще й може у листопаді 2020 виграти другий президентський термін. З іншого боку, якщо Зеленський душею та тілом стане на його підтримку, він виглядатиме дурнем у разі перемоги кандидата від демократів. Схоже, що найкраще, – не казати взагалі нічого.

 

“У деяких питаннях я справді не розумію, як допомогти журналістам. Коли йдеться про державні справи, я з радістю поговорю з вами, коли п’ять років мого президенства завершаться, і розкажу вам про багато чого, що зараз розповісти не можу. Це державні таємниці.»

 

Після 10 місяців на посаді Зеленський відчайдушно хоче перевести розмову на іншу тему, не про сагу з імпічментом. Він погодився на це рідкісне інтерв’ю, сподіваючись, що може «змінити контекст» і перевести фокус уваги на укладенні угоди з Путіном для завершення війни та на подальшій інтеграції в Европу. Він говорить із запалом, багато жестикулює, застосовуючи ті легкі чари, які допомогли йому отримати президенство. Його майбутній успіх залежить від того, чи зможе він їх задіяти на европейських лідерах, які є його головною надією на вихід з незавидної ситуації, коли він застряг між Путіном та Трампом.

 

Після перемоги на виборах Зеленський пообіцяв виборцям, що "залишиться людиною" і не стане типовим політиком. Він стверджує, що досі це йому вдається, але наше приміщення каже про інше. Його схожий на печеру кабінет оздоблено позолоченими ліпними стелями, люстрами та шторами з рюшами, які каскадно спускаються здовж високих вікон. Досі все дуже по-президентськи.

 

Але ще не закінчилися наші рукостискання, а Зеленський вже розповідає нам, як йому тут дискомфортно. "Я навіть не можу там сидіти, це жахливо", - каже він, вказуючи на дерев'яний стіл, заставлений малахітовими прикрасами та набором телефонів зі захистом від прослуховування. "Я думаю, що попередні «мешканці» почували себе в цьому приміщенні як вдома", - каже він; і що його оце приміщення змушує "жахливо некомфортно" почуватися.

 

Останні зміни вносив ще президент Віктор Янукович, чиї огидна корупція та зближення з Московією спричинили у 2014 Революцію-Майдан. Ми зустрілися зі Зеленським рівно шість років по тому, як Янукович втік звідси під час кривавих сутичок спецназу та протестувальників у центрі Києва, а після тої втечі почалася московитська анексія Криму та воєнне вторгнення на схід України.

 

Спершу Зеленський обіцяв, що перенесе президентський офіс, але тепер він вирішив, що ціна цього буде завеликою для платників податків: “І я не можу зробити ремонт, бо це історична споруда, тож це буде незаконно.” Але помітно, що він не зробив навіть найменших змін, наприклад, не поміняв меблі і не прибрав кітчеві бронзові фігурки. Може, йому просто треба мати щось, на що можна скаржитися. А може, капкан влади є справді спокусливим.

 

“Це правда, ти починаєш до цього звикати.” Він сміється.

***

Володимир Зеленський народився у 1978, у сім’ї українських євреїв у промисловому місті Кривий Ріг на південному сході радянської України, де все всіяне шахтами та домнами. Там було непросто вирости, довкола були банди молодиків, які билися за контроль за різними районами міста у 1990-х роках відразу після розвалу СРСР.

 

 

Зеленський знайшов свій шлях через комедію. Природжений артист, він зібрав групу друзів-однокласників та одногрупників з юридичного факультету і об’єднав їх у комедійну групу «Квартал 95», названу на честь району, де вони виросли. До середини 2000-х років група вже перебралася до Києва і регулярно з’являлася на українському телебаченні.

 

А нещодавно Зеленський влаштував декого з них на посади своїх ключових радників. “В мене є кілька людей, які зі мною працюють і які довго були моїми друзями… Вони не мають стосунку до бізнесу чи бюджету,” — каже він, наполягаючи на тому, що ці призначення відбулися через особисту довіру, а не через фінансове «кумівство».

 

Гумор Зеленського мав тенденцію зводитися до грубого фарсу: його глядачі надавали перевагу «Benny Hill» замість «Monty Python», сказав він. В одному скетчі він та його колега-актор «зіграли» на сцені геніталіями «Собачий Вальс» на фортепіано.

 

Але були і гостріші політичні скетчі, де глузували з українських корумпованих чиновників та олігархів. Він особисто знайомився з тими, кого висміював, коли працював на телебаченні та був продюсером, і це принесло йому гроші та зв’язки у елітних кругах. Але іноді у нього через це виникали проблеми, якщо скетч заходив надто далеко.

 

Одного разу група пожартувала над авторитаризмом великого сусіда України. У скетчі, що співпав у часі з президентськими «виборами» у Московії, Зеленський та його друзі зіграли ролі уповноважених з питань виборів на місцевій виборчій дільниці, чиновників-самогубців, які чомусь не змогли забезпечити Путіну перемогу на їхній дільниці.

 

«Слуга Народу», гостра комедія, вперше транслювалася у 2015 році. Зеленський зіграв роль вчителя Василя Голобородька, чию антикорупційну тираду у класі учні зняли на відео і виклали в Інтернет. Це згодом принесло Голобородьку президенство – бо той пост став мега-популярним. Уявіть «Yes Minister» у міксі з «House Of Cards», представлені у похмуро-цинічному світі пост-радянської політики.

 

Популярність шоу навіяла питання, до якого опитані особи поставилися прихильно: а що, якби Зеленський балотувався у реальному світі? В останні хвилини 2018 року, у своєму новорічному телешоу він заявив, що саме це він і зробить.

 

Він провів сміховинну, постмодерністську кампанію, основою якої став загальнонаціональний комедійний тур з нарізкою відео з його «екранним президенством». Загалом, він просто хотів, щоби глядачі сміялися. Один скетч про українців на відпочинку висміював туриста, який провів відпустку, дивлячись фільми у автобусі. “Але де ти зупинився?” — питають його. “Десь на «Термінатор-2»,” — звучить у відповідь.

 

Зеленський був проти діючого президента Петра Порошенка, магната шоколадної індустрії, мільярдера, який переміг у президентських перегонах через кілька місяців після Революції-Майдану. Порошенко провів певні реформи, але він не виконав своєї ключової обіцянки покласти край корупції.

 

Відстаючи у опитуваннях, він був дуже збентеженим заколотницькою кампанією Зеленського і спробував зобразити свого опонента як людину, яка замирюватиметься з Путіном. Водночас Зеленський весь час уникав відкритих дебатів, проводячи популістську кампанію – люди проти старих еліт – але без звичної популістської тактики сіяння гніву та розбрату (стійке враження, що журналісти взагалі не в курсі, що НАСПРАВДІ робилося з боку Зеленського, що й зрозуміло з огляду їхнього місця роботи — прим. перекладачів). Натомість він виголосив розмиту промову про єдність, боротьбу проти корупції та про завершення війни, без вдавання у деталі.

 

Коли він нарешті погодився на дебати, то Зеленський поставив Порошенку вимогу – погодитися на низку безглуздих умов: дебати мали пройти на футбольному полі київського стадіону «Олімпійський» місткістю 70,000 місць, і Порошенко мав перед тим пройти тест-контроль на вживання наркотиків та алкоголю, щоб довести свою тверезість.

 

Це була ніби несерйозна пропозиція, але Порошенко, не маючи що втрачати, погодився та сміливо пройшов тест на алкоголь і наркотики за день до дебатів. Дебати були гучними, баламутними і в основному беззмістовними – саме такими, як хотів Зеленський.На стадіоні обидва кандидати зійшлися в клінч, вигукуючи у мікрофони; але на телебаченні, що було найважливіше, здалось, що Зеленський явно переміг.

 

Вибори теж були легкою перемогою. Він переміг майже у кожному регіоні – щось нове для країни, яку довго було розділено регіональними та мовними особливостями. Через кілька хвилин після оголошення його гучної перемоги Зеленський вийшов на сцену свого штабу під музику зі заставки «Слуги Народу». Який вигляд матиме призиденство Зеленського, достеменно не знав ніхто, зокрема і його виборці. Але після циклу з двох десятиліть революцій та розчарувань він переміг не всупереч браку досвіду, а завдяки йому. Невдовзі він оголосив парламентські вибори, заявивши також, що його новостворена партія (ну звичайно ж, названа «Слуга Народу») висуватиме різних кандидатів, з яких у більшості немає політичного досвіду. Партія здобула понад половину місць у парламенті, надавши Зеленському величезну владу.

 

Тепер, коли він має владу, чи жалкує він, що так безжально висміював політиків у свому телешоу? Зеленський посміхається. “Я розумію, що без досвідчених людей неможливо керувати країною. Але ці люди – на середньому рівні. Вони – бюрократи, які знають, де поквапитися, що робити, кому приносити папери.”

 

Щоби впоратися з цими бюрократами, Зеленський залучив старих друзів. Андрій Єрмак, якому він довірив переговори зі США минулого літа, а недавно призначив головою Офісу президента, є колишнім адвокатом у галузі захисту авторьких прав. Сергій Шефір, ще один помічник президента, є співзасновником продюсерської студії Зеленського. Друг дитинства, Іван Баканов, став очільником Служби Безпеки України. Хоча внутрішнє коло Зеленського наче не шукає шляхів особистого збагачення, є законні побоювання щодо того, чи є його друзі достатньо кваліфікованими людьми для управління країною.

 

Окрім цих старих друзів, Зеленський підібрав Кабінет міністрів, у складі якого, в основному, були реформатори з досить непоганою репутацією, і загальне враження у міжнародної спільноти було, що його команда, попри все, добре справлялася.

 

Однак цього тижня, через кілька днів після нашого інтерв’ю, він звільнив майже всіх міністрів, зокрема 35-річного прем’єр-міністра (а також досі зачинену в карантині міністерку охорони здоров’я). Генерального прокурора, якого вважали реформатором, теж було звільнено голосуванням у парламенті. Цей вчинок, про який Зеленський ані словом не обмовився під час інтерв’ю, трактують як удар по справжніх реформаторських зусиллях.

 

Зеленський заявив нам, що через те, що він і його оточення є непідкупними, стало складніше для інших брати хабарі.  

 

“Президент не може сам змінити країну. Але що він може зробити? Він може подати приклад.”

 

Поки Зеленський, схоже, насолоджуєтьсяпосадою, він визнає, що політична увага є небажаною для його сім’ї. “Це складно,” — каже він. “Їм не подобається моя робота.” Похід у ресторан слід узгоджувати з охороною; гарно відпочити – це виглядає як байдужість до того, що його країна є у стані війни.

 

Його дружина, Олена, колишній сценарист «Кварталу-95», як і сам Зеленський, виросла у Кривому Розі. Він каже, що якщо він звик бути на публіці, то вона надає перевагу перебуванню подалі від софітів. Його 16-річна донька найбільше дратується його новою роботою, сердито реагує на охорону, що всюди за нею слідує. Її батько каже, що охоронці намагаються ховатися, але вона завжди їх помічає. “Вона у тому віці, коли людина є найвільнішою”, — каже він. “Для неї як для людини це неприємно”.

 

Зате його семирічний син це обожнює і гордо заявляє всім, хто погодиться слухати, що його батько – президент. “Одного дня я повернувся додому і сказав, ‘Чому мене ніхто не вітає?’ І тут я почув власний голос з телевізора. То була моя промова. І мій син каже, ‘Не заважай нам, ми дивимося президента!’”

 

***

Перш ніж Трамп «переписав сценарій», головним лиходієм, що протистояв «герою» Зеленському, мав бути Путін, який у 2014 анексував Крим та дав гроші, людей і зброю для розпалювання війни, що вже забрала життя 14,000 людей, багато з яких – цивільні особи. Масштабні бойові дії припинилися у 2015 році, але постійні обстріли та смерті на передовій стали відтоді звичними. 

 

Зеленський сказав виборцям, що миру можна досягти лише за умови, що Київ почне прямі переговори з Кремлем. Це було радикальним відходом від лінії поведінки Порошенка і здобуло популярність у державі, втомленій від війни – хоча з боку меншості у бік Зеленського гучно пролунали звинувачення у капітуляції перед Московією вже за саму пропозицію таких переговорів. Але він каже, що цінує порятунок життів більше за територіальні здобутки. “Для кого це все робиться? Для людей. Який сенс у поверненні нашої території, якщо помре мільйон людей?”

 

Путін та Зеленський вперше зустрілися у грудні на саміті у Парижі у присутності Емманюеля Макрона та Анґели Меркель. Вони в основному говорили про технічні деталі довго іґнорованого мирного договору, але “було кілька емоційних фрагментів”, як пригадує Зеленський: коли Путін поскаржився на радикальних українських націоналістів, він у відповідь заявив, що у Московії теж є радикали. Чи зміг він «достукатися» до Путіна? “Думаю, він мене почув. Я це відчував. Сподіваюся, то не помилкове відчуття.”У перемовин були скромні результати: обміни полоненими, домовленість розвести війська, припинення вогню, яке так і не настало – одного солдата вбито, декількох поранено у смертельному загостренні за останні тижні (це на час інтерв’ю, зараз втрати значно зросли – прим. перекладачів).

 

Не схоже, що Путін погодиться на будь-яку мирну угоду, бодай трохи прийнятну для української громадської думки, але Зеленський каже, що хоче рухатися швидко.“Час минає”, — каже він, вказуючи на свій годинник і оголошуючи про часові рамки – один рік, за який треба вирішити цей конфлікт, щоби він зміг зосередитися на інших внутрішніх справах у країні. “Наша влада може цілий рік займатися такою угодою. Згодом її треба імплементувати. Довше — заборонено. Якщо це триватиме довше, нам треба змінити формат та обрати іншу стратегію”, — каже він.

 

Це драматично новий дедлайн, але його терміновість послаблено відсутністю деталей (у такі моменти Зеленський звучить як Трамп.) Він відмовляється розповісти, який у нього запасний план, а коли його прес-секретарка поспішає уточнити, що цей річний дедлайн починається від минулого саміту у грудні, а не від початку його президенства у травні, він сміється та відповідає,: “Я вже й не знаю.” Додумуючи на ходу, як він, схоже, часто робить, він розуміє, що це додасть ще кілька місяців часу, і каже: так, відлік починається від саміту.

 

Радники Зеленського подали цю своєрідну імпровізацію як частину його харизми. Вони кажуть, що під час зустрічей з іноземними сановниками він «відчуває» присутніх і, якщо відчує, що може досягти успіху емоційнішим тоном, просто відкидає офіційні брифінг-нотатки. Можливо це могло би подіяти на Меркель, яка, кажуть, дивилася фрагменти «Слуги Народу» перед зустріччю зі Зеленським.

 

Дуже важливо переконати Меркель та інших лідерів у бажанні України інтегруватися з Европою, каже Зеленський. “Нам треба дати людям впевненість, що Евросоюз чекає на Україну”, — каже він. Якщо це займе 20 років, його електорат втратить надію. “Люди дійсно не вірять словам. Точніше, люди вірять словам лише певний час. Тоді вони починають шукати дій”. Він вважає, що Меркель це розуміє; він теж стверджує, що побудував теплі особисті стосунки з Макроном, хоча він з осторогою дивиться на нещодавні заяви французького президента про потребу тепліших стосунків з Москвою.

 

Дивитися на процес Брекзиту з Києва було дивно, каже він – бачити, як країна квапиться покинути Евросоюз, коли Україна так прагне туди потрапити. “Це як група людей, що разом чудово проводять вечір за столом. Якщо хтось не хоче сидіти за цим столом, він точно зіпсує вечірку”, — каже він, задоволений власною метафорою. “А ще є люди, які стоять за дверима, дзвонять у двері, стукають, а їм через «вічко» у дверях кажуть: ‘Так, ми будемо вам раді, але прийдіть наступного разу!’ І вони далі стукають з вулиці, коли вечірка вже закінчилася”.

 

Він насолоджується цими барвистими порівняннями, які іноді приводять його до неправильних висновків. Він порівнює своє президенство з перебуванням у човні: “Всюди є діри, і ти руками й ногами намагаєшся їх позатикати. Ось так ми живемо. Ми затикаємо діри”. Коли він чує, що це звучить як опис корабля, який йде на дно, Зеленський виглядає стривоженим і додає: «Але ми не тонемо».

 

Коли він прийшов до влади, західні дипломати боялися, що Зеленський може бути маріонеткою Ігоря Коломойського, мутного мільярдера, чий телеканал власне транслював його шоу. Коломойський є одним з низки олігархів, які карколомно нажилися на переході від комуністичного режиму, тоді коли більшість українців залишилися бідними. Останніми роками вони перефарбувалися у щедрих філантропів, та водночас втримали надмірний вплив на політику країни, тож вони набагато більше заслуговують на визначення “олігарх”, ніж подібні особи в Московії, яких Путін давно нейтралізував.

 

“Я хочу, щоби вони грали «німі» ролі, а не головні”, — каже Зеленський. Він наполягає на тому, що до Коломойського нема особливого ставлення, попри їхню довге знайомство. Він заперечує “недоречність” нещодавньої купівлі маєтка з 14 спальнями у Французькій Рів’єрі за €200,000,000 Рінатом Ахметовим, бізнесменом, чиї апартаменти в One Hyde Park у 2011 році були найдорожчим маєтком в історії Великої Британії вартістю £136,000,000.

 

Багато хто у Києві бачить у перетасуванні Зеленським уряду цього тижня знак, що старі олігархічні гравці поновлюють свій вплив, попри його публічні заяви про прискорення реформ. Правдою є те, що українські олігархи далі мають величезну владу і Зеленський не уникне їхніх махінацій, просто попросивши їх бути чемними. Його телепрезидент міг би наказати їх повісити чи пристрелити за такі розкішні витрати під час війни, але справжній Зеленський муситиме з ними співпрацювати, просячи їх інвестувати в Україну і просячи фінансувати державні проекти, коли виникне така потреба.

 

“Якщо ми обрали демократію, звісно, ми не можемо вішати людей,” каже він, але в його очах з’являється блиск. “Хоча! Іноді цього справді хочеться. А знаєте, чому? Бо це було би швидше. Набагато швидше”, — каже він, виголошуючи це з інтонацією коміка.

 

“Ми жартуємо”, — каже з іншого боку стола його прес-секретарка з дещо стурбованим виглядом.

 

“Звісно, ми жартуємо”, — каже Зеленський.

 

У їхній ганебній телефонній розмові Зеленський подякував Трампові за взірець електорального успіху. “Ми використали досить багато ваших прийомів… ми хотіли висушити болото тут, у моїй країні”, — каже він.

 

Чи це дійсно правда, чи він просто слідував пораді про те, що президент США полюбляє підлабузництво? Він зітхає і обережно відповідає. Трамп показав йому, каже він, як аутсайдер може перемогти навіть не приймаючи правил гри. "Я не намагаюся грати роль. Я добре почуваюся, будучи собою та кажучи те, що думаю. І у цьому він справді був зразком – зразком того, як ти можеш перемогти, не використовуючи стандартний формат”.

 

Зеленський думає, що ера політичних аутсайдерів лише починається, і його модель кампанії може бути успішною ще десь. “Я переконаний, що може, особливо там, де люди втомилися, де вони – як білки у колесі, і де є оці вічні політики з великими фінансовими ресурсами. У тих місцях, де люди шукають ковток свіжого повітря, така модель мала би спрацювати.”

 

Це звучить як явний натяк на східного сусіда України та його невтомного лідера. Справді, у ніч його виборів Зеленський сказав, що хотів би, аби його перемога стала прикладом для всього пост-радянського регіону, де домінують автократи. Його успіх не пройшов непоміченим у Московії, багато хто став порівнювати Зеленського з людиною в Кремлі: Зеленський пішки йшов на інавґурацію, потискаючи руки людям з натовпу, а самотній Путін на власну інавґурацію приїхав у лімузині та ще й порожніми вулицями Москви. Дружнє й оптимістичне новорічне звернення Зеленського до нації порівняли з нудним телезверненням Путіна. Нещодавно один московський телеканал почав транслювати серіал «Слуга Народу», але швидко це припинив, мабуть через побоювання, що він несе надто руйнівний меседж.

 

Тож Зеленський так і не “потопив” Трампа, і може й не досягне успіху у трансформуванні України. Чи могли би вчинки Зеленського зруйнувати ауру непогрішности Путіна? “Звісно, там з’явиться новий президент. Звісно, це станеться. Що то буде за президент, я не знаю”, — каже він. “Але ми бачимо, що всі тоталітарні режими закінчують однаково”.

 

Та Путін ніколи так просто не передасть владу у Московії особі, схожій на Зеленського. Чи прогнозує Зеленський криваву революцію? “Я не хочу, щоби де-небудь вмирали люди”, — каже він. “Але ми маємо розуміти, що якщо ви стискаєте пружину, у певну мить вона «вистрелить».


переклад українською — Angelica Gordon & John Lemberg

Другие материалы в этой категории: « K2_MORE_PREV Статті K2_MORE_NEX »

100 LATEST ARTICLES

AUTHORS & RESOURCES

Archive of articles